ЗМІ

 

Та останнім часом пані Євгенію почала цікавити не так тема жіночого пригноблення, як духовна інтеграція людини, не має значення, жінки чи чоловіка. Чому змінила свій напрям творчості, місце жінки на війні, а також, чи може чоловік стати «музою» творчої жінки в інтерв’ю журналістові «ВЗ» розповіла Євгенія Кононенко.

- Пані Євгеніє, незвично серед ваших книг бачити нову збірку новел під назвою «КАТ»… 
- Зараз значно менше хочеться займатися жіночою пригнобленістю, особливо на творчому рівні. Як автору більше хочеться з’ясувати, чи можлива еволюція людини, чи може піднятися бодай трохи із безодні зла і змінити своє життя, навіть якщо його було згаяно? Тут мимоволі оповідь піде про чоловіка, бо саме чоловіки в безодні зла опинялися частіше.

- З чим пов’язана така зміна?

- Можливо, зі сучасними подіями в країні. Адже у воєнний період на перший план виходить чоловік, а не жінка. Ще часи Майдану повернули нас до архаїчного сприйняття: в центрі світобудови чоловік. Моя книга не про Майдан, але писала я її в атмосфері Майдану. 
- Тема новели «КАТ» дуже складна. Звідки взяли сюжет?

- Коли писала, то відчувала велике напруження, хотілося швидше написати, щоб мене відпустила ця тема. Не з кожним текстом так. А сюжет не має ніякого відношення до мене особисто, хоча деякі моменти там реальні. Я знала одного знайомого, який знущався зі свого батька-енкаведиста, ця історія і лягла в основу новели. Той чоловік (батько) був приємним у спілкуванні. я все думала, як людина із жахливим минулим могла бути милою в стосунках зі знайомими… Ця збірка включає різні оповідання з життя письменників, зокрема оповідання, де чоловік є музою, натхненником творчості жінки-митця.

- Відомих письменниць не так вже й багато серед іменитих колег чоловіків. А чи складно жінці заявити про себе?

- Видавці комерційних видавництв «продають» жінок нічим не гірше від чоловіків, а може, навіть краще. Тут не можна говорити про якусь дискримінацію.

- А як справа з феміністичною літературою? Яка вона зараз?

- Література з феміністичними епізодами продасться швидше, ніж традиційна проза. Але така література мало впливає на молодих дівчат. Вони переймають досвід серіалів, мильних опер, згідно з якими жінка має відповідати певним параметрам та поведінці. Частіше дівчата прагнуть бути такими, як їм радить глянець.

- І все-таки сучасна українська жінка хоче бути самодостатньою: сама заробити на машину, на квартиру. Який чоловік потрібен такій жінці?

- Між ними мають бути партнерські стосунки. Ідеально, чоловік буде цікавий самодостатній жінці, якщо з ним налагоджені міжособистісні стосунки.

- А якщо він менше заробляє?

- Мені здається, що чоловік не повинен комплексувати з цього приводу. Навіть якщо на якомусь етапі йому доведеться сидіти з дитиною, коли у жінки краща робота. Не важливо, хто у родину приносить гроші, голов­не – мир у домі та взаєморозуміння. Інша справа, що у нас таку практику застосовують та сприймають одиниці. Чомусь мені запам’яталася одна трагічна історія часів мого навчання. Я знала дівчину, яка зустрічалася з хлопцем, який тоді всім подобався. Одного разу він довідався, що вона дочка якогось партійця, і відразу її покинув. У його розумінні це було приниженням, бути поряд з дівчиною багатого батька. Після цього дів­чина дуже тяжко переживала це і потрапила до божевільні… Це жахливо, просто «тупість» якась.

- Де для вас межа, коли ви не феміністка, а просто жінка?

- Коли собі треба полегшити життя. Не завжди вистачає сил бути незламною. Безкомпромісною я є у творчості, пишу, що хочу і як хочу. Могла б, наприклад, писати як Ірен Роздобудько, у якої значно більше читачів, але не хочу так писати, хоча мені подобається ця письменниця. А в якихось побутових питаннях дозволяю собі бути просто жінкою. Коли діти були малими, бувало, використовувала імідж «розлученої з двома дітьми». Я не соромлюся цього, адже чоловіки теж інколи шукають, як здобути ті чи інші пільги.

- А якщо вам поступляться місцем у громадському транспорті, погодитесь присісти?

- Зрозумійте, феміністка не перестає бути людиною. Всі її людські якості зберігаються, і бути тою, яку часом треба пожаліти чи поступитися місцем, не є якимось моветоном для неї.

- Просто у людей спрацьовує стереотип, що феміністка – це гонорова і неприступна жінка…

- А ще говорять, що феміністка нещасна у коханні, погана куховарка, у неї не прибрано в домі… Взагалі, багато моїх знайомих і не знають, що я письменниця. Мені було прик­ро, коли я була вагітна і мені не поступалися місцем. Тоді це справді було важко. Але до бабусі, яка не може стояти у маршрутці, мені ще далеко (сміється. – Т. К.). Хоча мій син каже, що бабусі мають водити автомобілі. Якщо вже феміністка, то води авто, а не шукай, хто тебе возитиме, а тим більше, хто поступиться місцем.

- Як же тоді розібратися, хто така феміністка, і не маркувати усіх жінок під такий стереотип?

- Ідеологічно фемінізм - це боротьба проти пригноблення жінки у суспільстві. Але навіть у патріархальних родинах були жінки достатньо владні і такі, які мали владу над чоловіком. У радянському союзі було покоління жінок, які мимоволі були феміністками: у 80-х – на початку 90-х вони мріяли стати домогосподарками, адже радянська влада примусово ганяла їх на роботу. І тоді проблемою було, що не було заможних чоловіків, які би дозволили дружині залишитись вдома. Тому питання, хто така феміністка, доволі широке і залежить від самої жінки. Зреш­тою, кожна жінка по-своєму відповідає на питання, хто така феміністка. Це не математика, тут нема визначень і критеріїв.

- Повертаючись до подій Майдану, ви їх не коментували. Чому?

- Про Майдан було сказано дуже багато. І хоча говорилося щиро, звучало дуже багато подібних слів. Письменники повторювали одне одного, слова про Майдан почали знецінюватись. А для автора немає нічого гіршого, ніж порожні слова, хоча вони означують великі події. Коли на книжковому Арсеналі я проводила “круглий стіл”, то просила, щоб мої співрозмовники говорили суто про свої особисті враження від Майдану. Тобто про те, що вони відчули у межах свого досвіду. Цього мене навчили в Америці: коли говорите про великі події, то цікаво почути саме особисто пережите. Лише так уникатимеш банальних слів…

Під час розстрілів на Грушевського в ніч на 21 січня помер пес, який жив у нашому домі понад 10 років, і це ще більше підсилило для мене жах того, що відбувалося у країні. Всі події вибудовувалися в один спільний ряд. 

Довідка «ВЗ»

Євгенія Кононенко – українська письменниця і перекладачка.

Народилася в 1959 р. у Києві. Член Національної спілки письменників України та Асоціації українських письменників. Перекладає з французької та англійської мов. Її ж твори перекладали на російську, англійську, французьку, німецьку, хорватську, білоруську мови.

Авторка поетичної збірки «Вальс першого снігу» (1997), книги оповідань «Колосальний сюжет» (1998), романів «Імітація» (2001), «Зрада. ZRADA made in Ukraine» (2002), «Жертва забутого майстра» (2007), збірок «Без мужика» (2005), «Новели для нецілованих дівчат» (2006), «Повії теж виходять заміж» (2006), дитячих книг «Інфантазії: за мотивами поезій Клода Руа» (2001), «Неля, яка ходить по стелі» (2008), низки новел, повістей, есеїв.

Розлучена, мати двох дорослих дітей.

Високий замок, Тетяна Коняєва, 17.10.2014