ЗМІ

Кохання, зрада і ненависть у книжках цього огляду не заступають сюжетного розвитку в описі чи то історичних подій, а чи буденної драми. Навпаки, яскраві типажі, характери і постаті героїв, з яких і складається, власне, будь-яка історія, додають оповіді життєвої снаги, позбавляючи її картонної бутафорії.

Кларісе Ліспектор. Час зірки. – Л.: Видавництво Анетти Антоненко, 2016

Напевно, найточніше про стиль та стилістику цієї авторки свого часу висловився відомий американський перекладач Григорій Рабаса. «Я був вражений зустріччю з рідкісною жінкою, – вигукував він, – яка виглядає, як Марлен Дітріх, а пише, як Вірджинія Вульф!» Хай там як, але стиль письма Ліспектор – справді легкий, нехитрий і, звичайно ж, пристрасний. Утім, усе це, можливо, лише в українському перекладі, за що маємо дякувати перекладачу. Бо це не «містечкова» проза Бруно Шульца або Йозефа Рота – п’янка, екзотична і безумовно «колоритна» – хоч би які близькі були родинні зв’язки цих авторів з українськими корінням, а цілком «міська» і навіть «європейська». (У 1940-х роках Ліспектор мешкала в Європі). Насправді, це історія непримітної друкарки, «дівчини з південного сходу», розказана від імені юнака, який єдиний не помічає її ущербності, готовий дарувати їй квіти, парфуми і слова. Свінг його летючого стилю перетворює героїню снів у джазову «дівчину з Іпанеми» у виконанні легендарного Стена Ґетца (Станіслава Гаєцького, видатного американського джазового музиканта українського походження) і «кінематографічну» Амелі, яка безтурботно посміхається всім на вулиці, оскільки її все одно ніхто не помічає.

ВСЕСВІТІ, Ігор Бондар-Терещенко, 17.11.2016