Ця книга ще до виходу свого набула скандального розголосу з перекладом, але врешті для української перекладацької практики це не є новиною. Історія – не перекладацька, а дійсна, життєва та літературна, що стоіть за книгою Кларісе Ліспектор, набагато цікавіша.
Культова авторка бразильської жіночої прози народилася у єврейському містечку на Вінничині, дитиною потрапила до Бразилії, виросла в красуню й розумницю, вийшла за дипломата та й прожила складне і насичене жіноче життя. В літературі їй теж все вдалося, вона мала наклади, премії, була навіть запрошена на з’їзд (чи то шабаш) чаклунів і відьом. «Час зірки» – остання її книжка. Це парадоксальна оповідь – жіноча, але розказана чоловіком, який цією жінкою нехтує. А авторка, здається, незадоволена обома.
… Я спробую писати не надто складно, хоча змушений вживати слова, які вам допоможуть. У цій історії (за моїм довільним рішенням, яке може бути помилковим) буде семеро персонажів, і я, звісно, один із головних. Я, Родріґо С. М. Ця розповідь буде старомодною, бо не хочу виглядати сучасним і вигадувати неологізми, аби показати свою оригінальність. Тому я спробую (хоч і не звик до цього) написати історію, в якій буде початок, середина і gran finale, за яким — лише тиша й шум дощу.
Кларісе Ліспектор. Час зірки. Переклад Ярослава Губарєва. Видавництво Анетти Антоненко, 2016
