Від Берліна до Іпанеми: топ-5 зарубіжних перекладів
Щоразу даруючи нам можливість познайомитися з тим чи іншим зарубіжним письменником, а чи прочитати нову книжку вже добре відомого автора, різні видавництва в Україні ідуть різними шляхами. Хтось перекладає виключно сучасні бестселери, а хтось пропонує знакові твори, які в силу певних причин – ідеологічних, політичних, фінансових – свого часу не були опубліковані українською. У будь-якому разі чи то манівцями, а чи битим шляхом до нас нарешті доходять перлини світової літератури.
Кларісе Ліспектор. Час зірки. - Л.: Видавництво Анетти Антоненко, 2016
ІНФОРМАЦІЙНА АҐЕНЦІЯ КУЛЬТУРНИХ ІНДУСТРІЙ, Ігор Бондар-Терещенко, 07.11.2016
Напевно, найточніше про стиль та стилістику цієї авторки свого часу висловився відомий американський перекладач Григорій Рабаса. «Я був вражений зустріччю з рідкісною жінкою, - вигукував він, - яка виглядає, як Марлен Дітріх, а пише, як Вірджинія Вульф!» Хай там як, але стиль письма Ліспектор – справді легкий, нехитрий і, звичайно ж, пристрасний. Утім, усе це, можливо, лише в українському перекладі, за що маємо дякувати перекладачу. Бо це не «містечкова» проза Бруно Шульца або Йозефа Рота – п’янка, екзотична і безумовно «колоритна» - хоч би які близькі були родинні зв'язки цих авторів з українськими корінням, а цілком «міська» і навіть «європейська». (У 1940-х роках Ліспектор мешкала в Європі). Насправді, це історія непримітної друкарки, «дівчини з південного сходу», розказана від імені юнака, який єдиний не помічає її ущербності, готовий дарувати їй квіти, парфуми і слова. Свінг його летючого стилю перетворює героїню снів у джазову «дівчину з Іпанеми» у виконанні легендарного Стена Ґетца (Станіслава Гаєцького, видатного американського джазового музиканта українського походження) і «кінематографічну» Амелі, яка безтурботно посміхається всім на вулиці, оскільки її все одно ніхто не помічає.
