Книги з п’єсами — не дуже частий гість на українському книжковому ринку. А з текстами драматурга театру абсурду — тим паче.
На початку серпня, будучи у Кракові, не міг пройти повз книжковий. Увагу в ньому привернули кілька товстих книг з незнайомим мені польських автором — Славомиром Мрожеком. Це були його щоденникові записи за різні десятиліття і на них автор зображувався у певні роки життя. Ті книги я не купив. Але коли побачив, що в «Видавництві Анетти Антоненко» виходять п’єси поляка, то вирішив з’ясувати для себе: що ж це за автор?
Славомир Мрожек (1930 — 2013 рр.) починав як журналіст, але згодом звернувся до драматургії. Коли у 1968 році радянські війська придушили «Празьку весну», то він відкрито виступив з критикою цих дій, за що отримав заборону на публікацію власних творів. Письменнику обрав для себе еміграцію (Франція, США, Німеччина, Італія, Мексика), хоча у 66 років повернувся на Батьківщину.
Книга “Емігранти. Пішки. Портрет” , яка вийшла українською цього року, містить 3 п’єси Мрожека (всього Славомир написав близько 40 п’єс) — «Емігранти», «Пішки» та«Портрет». Вже в анотації польського письменника порівнюють з його колегами-драматургами, які працювали у жанрі театру абсурду, — Еженом Іонеско, Семюелем Беккетом, Гарольдом Пінтером, що високо піднімає плану очікувань (і не розчаровує їх).
Твір, яким відкривається збірка — «Емігранти» — п’єса на одну дію і всього з двома персонажами. Ми навіть не знаємо їхніх імен — це просто ХХ і АА. Вони прибули сюди з іншої країни, знімають найдешевше помешкання і намагаються хоча б якось влаштувати своє життя тут. Один з них — пролетар, який працює на земляних роботах, інший — дисидент, якого чекає політичне переслідування. Проте жоден з них насправді і не повернеться додому, як би він себе тут не ошукував.
Дія «Емігрантів» проходить в ніч на Новий Рік і Мрожек наскільки майстерно передає ініціативу і напір у розмові (чи краще сказати суперечки), що п’єса нагадує хід годинникового маятника.
Назва п’єси «Пішки» не має нічого спільного з шахами — мова йде про спосіб пересування, який використовують головні герої (серед яких, наприклад, є Супермен).
Дія відбувається під час Другої світової війни. Син з батьком ідуть через зруйновану Польщу на пошуки своєї матері/дружини (чимось це нагадує постапокаліптичний роман Кормака Маккарті «Дорога» — цікаво, чи читав той Мрожека?). На одну ніч кілька подорожніх з різними цілями зустрічаються на вокзалі в очікуванні потяга. Тут вони можуть помріяти про закінчення війни і своє майбутнє надалі.
Остання і найбільша п’єса у цій збірці — «Портрет». Дія в ній відбувається на початку 60-х років минулого століття, але події поза п’єсом охоплюють і попередні 20 років. Бартодія, який свого часу доніс на приятеля Анатоля, мучать докори сумління через те, що він прирік товариша на смерть. Проте виявляється, що той не помер і наразі реабілітований. Бартодій вирішує поїхати до давнього друга і у всьому зізнатися.
Читати п’єси — нелегко, особливо, якщо звик до художньої літератури у формі романів чи оповідань. Проте вже за кілька сторінок Мрожек затягує у свої сюжети і перестаєш помічати відсутності описів і суцільні діалоги. У цьому є своя особливість і краса.
Цей польський драматург — просто майстер деталей, які можеш навіть одразу не помітити. Спочатку здається, що п’єси — прості і не вимагають особливих зусиль. Проте, чим більше у них заглиблюєшся, тим більше розумієш, скільки довелося працювати над ними автору, щоб відточити кожну деталь, щоб так задавати напругу і тримати увагу читача і глядача.
Книга буде особливо цікава любителям театру, польської літератури, молодим сценаристам. Вона вимагає уваги, її важко просто проковтнути.
