ГОСТРО по-жіночому
...
Цікавим зразком психологічних детективів є романи Є.Кононенко «Зрада» («Кальварія», 2002), «Імітація» («Кальварія», 2001), «Ностальгія» («Кальварія», 2013).
Ці романи дехто з критиків не вважає за «детективи», однак, на нашу думку, вже за формальними ознаками (детективна інтрига: злочин – пошук убивці, несподівані відкриття, динамічність сюжету) твори Є.Кононенко належать саме до детективної ніші. Об’єднує їх і постать слідчого-аматора Лариси Лавриненко. А якщо ключовий персонаж переходить із книжки в книжку, є підстави говорити про своєрідну серіальність таких текстів.
Так, у «Зраді» під колесами товарняка в селищі Комбінатному на сході України гине співробітниця міжнародної фундації підтримки обдарованих дітей, яскрава зірка київської мистецької та інтелектуальної тусовки красуня Мар’яна Хрипович. Є всі підстави вважати, що стався нещасливий випадок – бо ж ознак пограбування не видно. І все ж троє друзів покійної переконані: не могла Мар’яна, наділена рідкісним умінням впевнено простувати від перемоги до перемоги, просто так оступитися й упасти на колію.
В «Імітації» підґрунтя вбивства соціальне, у «Зраді» – особистісне, засноване на бажанні бальзаківського віку матері захистити свого сина від небажаного, на її думку, кохання. У «Ностальгії» та сама Лариса Лавриненко зустрічає комерсанта Алекса (Олексу Шуліку), який приїхав до Києва з Німеччини, куди емігрував колись із Радянського Союзу. І поки він жив за кордоном, у нього загинули батьки: батько вбив матір, а потім себе. Повернувся Алекс до столиці України, щоби забрати батькові речі та, за можливості, дізнатися про причину страшної смерті батьків. Чоловік, зустрівшись із Ларисою, просить її допомогти розібратися в подіях двадцятилітньої давнини. Вона погоджується. Спершу, мабуть, із почуттів до Алекса, а потім – і з власної зацікавленості, адже помітно, як практично з кожною сторінкою роману збільшується бажання героїні дістатися до розгадки. Натомість Алекс цілком серйозно сприймає Ларису як власного детектива. Закінчення роману – хепі-енд: героям вдається розплутати таємницю.
Як і годиться в «жіночому» детективі тут розгорнута любовна лінія. Між Алексом і Ларисою панує порозуміння, ніжність і пристрасть. Вони разом і при цьому незалежні – популярні образи сучукрліту. У свою чергу, такі стосунки додають тексту романтичності. Важко з’ясувати, що для героїв важливіше – особисті взаємини чи розслідування, настільки зливаються воєдино ці два «полюси». Хоча авторка дозує обидві частини: вчасно зупиняється на романтиці та чергує її з детективною лінією. Усе ж таки любовні епізоди, ретроспекції, топологічні описи в «Ностальгії» краще сприймати, як ліричні відступи.
На окреме слово заслуговують наявні в повісті психологічні роздуми. Здебільшого саме на ґрунті психології будуються умовиводи героїв «Ностальгії».
Як зазначала в одному з інтерв’ю Є.Кононенко, «треба вміти вкладати глибокі ідеї в легкий контекст»[1]. Форма оповіді в «Ностальгії» справді легка. До речі, зверніть увагу на гру автора з назвою і жанром твору: в основі «Ностальгії» – страшне вбивство чоловіком своєї дружини. Однак ані назва, ані обкладинка видання, ні навіть анотація не підказують читачеві, що на нього чекає детективна історія. Динамічний сюжет і деяка невмотивованість психологічних станів персонажів та їхньої поведінки не лише додають інтриги до тексту, а й «полегшують» його. А ось щодо сенсу цього роману, то для кожного читача він буде особливим. Стосунки у родині, між чоловіком і жінкою, життя у великому місті – тематична багатогранність «Ностальгії» дозволяє кожному почерпнути щось важливе для себе.
«Детектив – це для мене метафора. Я вважаю, що у світі дуже багато нерозкритих таємниць, темних сторінок, особливо у великих містах»[2], – говорить письменниця. Тому й розкриття злочину для письменниці є так само метафорично, більше засобом для того, щоби звернути увагу читача на проблеми повсякденності: «...майстерно вибудувана детективна фабула є для авторки не самоціллю, а лише нагодою поговорити про сенс життя, про дихотомію справдешності й імітації, про любов і смерть, і ще про багато інших “вічних” речей у контексті нашого прагматичного й далекого від “високих матерій” часу»[3].
...
[1] Дубинянська Я. Євгенія Кононенко. Імітація чи матафора? / Я. Дубинянська. – Режим доступу:
http://gazeta.dt.ua/SOCIETY/evgeniya_kononenko_imitatsiya_chi_metafora.html
[2] Дубинянська Я. Євгенія Кононенко. Імітація чи матафора? / Я. Дубинянська. – Режим доступу:
http://gazeta.dt.ua/SOCIETY/evgeniya_kononenko_imitatsiya_chi_metafora.html
[3]Максим Стріха. «Імітація» Євгенії Кононенко як дзеркало доби імітацій. - Український центр культурних досліджень (http://culturastudies.in.ua/), травень 2007 р.
Літературна Україна, Ніна Герасименко, 04.09.2014
