Сучасна українська драматургія: terra incognita українського літпроцесу

 

Анетта Антоненко: “Я вмію рахувати ризикові проекти”

Анетта Антоненко, засновниця «Видавництва Анетти Антоненко»:

«Я не вважаю видання сучасної драматургії ризиком, бо давно збиралась почати серію видань саме п’єс. В нашу серію «Театральна» в серію входять лише світові імена і відомі драматурги з різних країн. За плечима у мене 19 років директорства видавництвом «Кальварія» і хто-хто, а я вмію рахувати ризикові проекти. Я скоріш за все назвала б цей проект експериментальним. І поштовхом було плідне спілкування з Еріком-Еммануелем Шміттом. Адже як письменник Ерік-Еммануель Шмітт став відомим у 1991 році після публікації першої драматургічної роботи «Ніч у Вавілоні». Я просто хочу навчити українського читача знайомитись з модерною класикою не тільки через художню прозу (хоча в цьому напрямі я багато працюю), а й «підчепити на наркотичне читання» драматургії. Адже багато хто читав Шмітта, і знає, і чув, і бачив його п’єси в українських театрах і відгуки захоплені від вистав. Чому б тоді не прочитати п’єсу? На такий експеримент потрібен час. Й тому я включаю зараз тільки відомі імена в серію — щоб читачу було легше орієнтуватись, щоб він повірив, що це якісно перекладено і читається із захопленням. Крім того в мене є певне коло вже сформованих читачів (я, звісно, знаю не всіх…), які довіряють моєму смаку і знають, що я не схиблю і пораджу їм тільки цікаве. Я стараюсь максимально зменшити ризики на видання таких книжок (і на вартість книжки, звісно, теж), звертаючись з театральними проектами до міжнародних фондів. Але тут теж є своя специфіка — проект має бути перфектно підготовлений, бо інакше нема сенсу навіть братись за нього. Саме тому для серії розроблений впізнаваний дизайн. Наступним кроком буде тісна співпраця з театрами, аби саме вони визначили, які саме переклади їм потрібні. Це зменшить фінансове навантаження на театри при підготовці вистав. Адже переклад вже буде виданий книжкою. Тут двостороння взаємодія — з одної сторони я включаю в серію те, що мені здається необхідним для театральної постановки, а з іншої — прислухаюсь до побажань театралів. Коли серія «стане на ноги» і буде видано 4-5 книжок я спробую обговорити з театрами можливість продавати книжки «Колекції театральної» в театрах. Але це поки в планах. На вересень планується видання в серії Славомира Мрожека «Емігранти. Пішки. Портрет». Драма лежить на межі літературного процесу і я вважаю видання драматургії такою самою книжкою, як і всі інші. Адже в багатьох закордонних відомих видавництвах існують подібні серії. Просто треба навчитись поєднувати книжку з театром, як ми навчились поєднувати книжку з кіно. Я не бачу різницю в аудиторії читачів, просто треба трошки часу. Звісно, вона не може бути такою масовою, як аудиторія художньої прози, але до цього треба прагнути».

Успіх нової драматургії неможливий без потужного новаторського театру, який відроджується, історично, на зламі епох (іноді умовних). Сьогодні автор повертається до театру після того, як звідси витиснула його політична ситуація і змусила писати «в стіл». Сьогодні автор знову стає повноправним членом театрального ансамблю, а його тексти постають тут і тепер. Тому вони і є для нас близькими й гарячими. Тому ми їх втримати. Тому ми маємо їх зафіксувати. Тому сьогодні ми маємо слухати і чути сучасних українських драматургів.

 

Друг читача, Вікторія Петрова, 13.07.2016