Норвезький філософ довів, що свобода є навичкою, яка виробляється протягом життя
Ларс Фр. Г. Свендсен. Філософія свободи. — Львів: Видавництво Анетти Антоненко; К.: Ніка-Центр, 2016.
Ця книжка є виступом на захист свободи у відповідь тим хто стверджує, що свобода не сумісна з нашими науковими уявленнями про світ, або заангажованим у політиці, які надто охочі пожертвувати свободою заради якоїсь на позір вищої мети.
Ларс Фр. Г. Свендсен «Філософія свободи»
Здається, пересічні українські читачі не надто знайомі з норвезькими письменниками, а особливо з науковцями-філософами. Саме до таких належить професор Університету Бергена, оглядач часопису «Афтенпостен» та письменник Ларс Фредерик Г. Свендсен, який у 2013 році написав книжку «Філософія свободи». Її український переклад був нещодавно опублікований «Видавництвом Анетти Антоненко» та «Ніка-Центр».
Праця Свендсена присвячена свободі, яка завжди позиціонується як найважливіша цінність для людини. З іншого боку, чи часто ми замислюємося, що саме розуміємо під терміном «свобода», та чи розуміємо, що свобода передбачає ще й відповідальність за власні вчинки? Попри позірну простоту, поняття свободи доволі широке, і розглянути його під різними кутами — справа не легка. Зважаючи на це, можна тільки уявити, який величезний обсяг інформації прийшлось пропустити через себе автору, щоб вона викристалізувалася в книжку, про яку ми сьогодні говоримо.
Розпочавши знайомство з «Філософією свободи», читач натрапить на переднє слово кандидата філософських наук Кирила Азархіна, який акцентує увагу на тому, що Свендсен багато уваги приділяє не тільки поняттю свободи, але й її політичному аспекту. Він зазначає, що «автор „Філософії свободи“ розташовує основні запитання, поєднуючи їх із розділами, строго в послідовності гегелівської тріади (тези, антитези, синтези — трьох етапів діалектичного розвитку мислення і буття)».
Передмова Свендсена зустрічає читача словам: «Свобода видається нам чимось найприроднішим — настільки фундаментальною вона є для розуміння людини та відмежовує нас від усіх тварин». Тут автор коротко згадує про те, як еволюціонувала книжка в процесі написання, та акцентує, що пересічна людина часто зустрічається з труднощами в розумінні значення свободи плутаючи, для прикладу, політичне поняття свободи з особистою свободою. Крім того, він зізнається, що ця книжка — «це не вичерпне (виділено автором) дослідження свободи. Працю таких масштабів написати неможливо».
Далі слідує вступ, у якому Свендсен розповідає про мету книги та коротко про її структуру. «Філософія свободи» складається з трьох основних частин. Перша частина «Онтологія свободи» містить чотири розділи. В цій частині автор прагне зрозуміти, як побачити, що особа діє добровільно та яке значення мають примус, тиск, різноманітні маніпуляції на дії та вчинки людини в різних ситуаціях. Також він говорить, що «помилка — шукати свободу в мозку», та робить спроби аргументовано розібратися, «до яких масштабів є можливою свобода волі» та як оцінити здатність людини до особистої відповідальності за власні вчинки. В цьому ж розділі розглянуто внутрішню та зовнішню автономність, вільність особи.
Друга частина «Політика свободи» найрозлогіша. Вона складається з восьми розділів. Як бачимо, автор вбачає політичну свободу надзвичайно важливою. В цій частині автор говорить, що «Ліберальна демократія — така форма правління, що найбільшою мірою гарантує плюралізм» та «не потерпає від ілюзій». Окремо виділяє, що «Лібералізм — це не завершена теорія про свободу, а лише теорія про її політичні аспекти». Тут же Свендсен торкається питань позитивної та негативної свободи, республіканського поняття свободи, свободи та рівності, ліберальних прав патерналізму, захисту конфіденційності та свободи самовираження. Автор стверджує, що «Люди повинні мати право виражати хибні або огидні висловлювання, але у такому разі інші мають повне право стверджувати, що висловлене є хибним або огидним».
Остання, третя частина «Етика свободи» — найкоротша, та складається тільки з одного розділу присвяченого здійсненню свободи. Тут автор робить висновок, що «особиста свобода не є в першу чергу свободою від усіх обтяжень, навпаки — це свобода могти присвятити себе тому, що справді має значення (виділено автором) для людини».
Наприкінці книжки читач знайде післямову, в якій Свендсен підсумовує, що «свобода є навичкою, яка виробляється наполегливою роботою над собою протягом усього життя». Крім того, на останніх сторінках знаходить розлогий список літератури та покажчик імен.
«Філософія свободи» написана вченим інтелектуалом, який чудово володіє розглянутою тематикою, вдало використовує власну ерудицію та історичні приклади, вміє захопити читача, відповідно, попри серйозність піднятої проблеми та подекуди специфічну термінологію, «Філософія свободи» читається відносно легко. Слід визнати, що цьому посприяв не тільки Свендсен, а й Софія Волковецька, яка переклала його текст з норвезької мови.
«Філософія свободи», в першу чергу, видасться цікавою викладачам та студентам філософських факультетів. З іншого боку, на сьогодні питання свободи, як особистої так і державної, для українців надзвичайно актуальне, і можна сподіватися, що доступний текст зацікавить широке коло читачів.
Друг читача, Микола Петращук, 29.06.2016
