Святий мученик Паломіно
«Паломіно» – це від paloma, «голуб, смиренник», а ще «паломіно» – це різновид винограду, що росте в Іспанії, Португалії та на півдні Франції. Усі стежки-конотації імені героя повісті М.В. Льйоси ведуть нас до образу тихого, сумирного молодика, прекрасного, мов птах; юнака, який несе певне послання – миру й любові.
А втім, Паломіно Молеро – музику, який мав би доглядати стареньку мати, а натомість подався служити до війська – вбили саме за протилежне. Він став збурювачем усталеного ладу. Мелодії, які він виконував – вальси, тондеро і серенади – тривожили душі випадкових (і невипадкових) слухачів. Вчинки Паломіно викликали гнів тих, хто звик жити за заведеними правилами, ні на йоту від них не відступаючи. За це Паломіно й убили – розіп’яли, мов Христа, катували, неначе святого Себастьяна (до речі, як і Паломіно, цей мученик ІІІ століття був військовим – він вирішив не коритися жорстоким наказам керівництва; а Паломіно став дезертиром, утік з американської військової частини, покохавши дівчину, доньку полковника-расиста).
Сучасний апокриф із текстом, подібним до жартівливих античних романів (а ще – до Кафки, адже головні герої-поліціянти блукають безтямно, мов персонаж «Замку»), Льйоса маскує під детектив. Причому доволі вдало. Йому вдається «зачепити» читача з першої ж сторінки. Такі самі штукенції з текстами викидав і Умберто Еко, підлаштовуючись під смаки масового читача і насичуючи твори різноманітними месиджами. Епізод (певно що вирішальний) із життя двох поліціянтів нібито вирвано навмання – але насправді тут є і чітка композиція, і очевидна рамка («А трясця твоїй матері!» – цими словами детектива Літуми починається і завершується повість).
«Молеро» – це від moler, «молоти, дробити, нищити, псувати». Понівечений голуб Паломіно Молеро… Символ латиноамериканського світу, який намагаються загнати у рамки правил існування білих експлуататорів-расистів, але істинний, природний дух якого далекий від подібних регуляцій. Отримати добру освіту, вдягти краватку, погладшати, накопичити гроші у банку? Це більш ніж приступне для чемного хлопчика Паломіно. Але він обирає інший шлях – романтичний. І це так типово для країн, де перемогли різноманітні революції, де вшановують Болівара і Че Гевару, Фріду Кало і Дієго Ріверу, для континенту гарячого дихання Борхеса і нестримних економічних див, які відбуваються нібито поза логікою – і все ж відбуваються.
http://sferaua.com/, Іван Рябчій, 21.03.2016
Перевидання повісті «Хто вбив Паломіно Молеро?» у книжковому форматі (Львів: «Видавництво Анетти Антоненко», 2016) є цілком обґрунтованим. Навіть сам Льйоса відреагував на це українське перевидання листом до своїх тутешніх читачів. Війна – це ватра, що жевріє завжди. Війна – це те, що всередині і лише інколи виривається назовні. Звіряче, непоясненне вбивство Паломіно – це вищир Зла, оскир Війни. І показувати, роз’яснювати сутність Війни треба завжди і постійно. Особливо в наш час…
