ЗМІ

Історія починається знову

Ларс Фр. Г. Свендсен

Філософія свободи (Л.: Видавництво Анетти Антоненко; К.: Ніка-Центр, 2016)

Що ми уявляємо, коли чуємо слово «свобода»? Ленінопад, хода зі смолоскипами, Маріанна й Гаврош на барикадах Парижа, FEMEN, славетна статуя на узбережжі Гудзону. Ще хтось згадає Джона Локка та фатальне слово – лібералізм. Але чи має все це насправді хоч якийсь стосунок до свободи?

Ларсові Свендсену, професору Бергенського університету, філософу й журналісту, спало на думку звести до купи всі уявлення про свободу – і вийшла ґрунтовна праця, більше подібна на підручник, аніж на монографію. Утім, цікавою ця книжка буде не лише тим, хто вивчає філософію. Економісти, політологи, журналісти – представник будь-якої професії, пов’язаної з осмисленням навколишнього буття, знайде тут чимало цікавих міркувань у першу чергу про ліберальну демократію, лібертаріанський патерналізм, автономію та конфіденційність. Не отих «бла-бла-бла» з телеекранів у всіляких «савік-шоу», які бідолашний український народ бозна-навіщо слухає щотижня, а обґрунтовані засади, які можна цілком практично прикласти до свого життя.

Як автор монографій про Канта і Гайдеґґера, Ларс Свендсен звик підходити до всього системно і виважено. Усе, що його цікавить, він структурує. «Філософія нудьги», «Філософія моди», «Філософія страху», «Філософія зла» – ці його праці стали бестселерами у багатьох країнах світу. Хитромудрий Свендсен не виставляє на показ власну точку зору, його текст рясніє цитатами з філософів різних напрямків (Мілль, Локк, Токвіль, Фукуяма, Ісайя Берлін, Гайєк та інші), він нібито й не полемізує з ними – але водночас зіштовхує лобами і утворює (точнісінько Джеремі Кларксон у своїх бешкетних колонках) ситуацію парадоксу. У якихось двох рядках Свендсен «розправляється» з модною концепцією Фукуями і пише: «Можна також сказати, що його основна думка [щодо перебігу історії після краху комунізму] була передбачена і точно підсумована у пісні PetShopBoys«WestEndGirls» (1984) і звучить вона так:

У нас нема майбутнього, в нас нема минулого,

Ми плинні, ми на віки,

У кожному місті, в кожній країні,

Від Женевського озера до Фінського вокзалу.

Не існує історичного майбутнього або минулого, через те, що історія завершилася – вона досягла свого пункту призначення, в якому ми зараз існуємо, і це стосується всіх і всюди: від Женевського озера як центру європейського капіталізму до Фінського вокзалу в Санкт-Петербурзі, куди 3 квітня 1917 року потягом прибув із вигнання у Швейцарії Ленін. Однак, як виявилося, історія почалася знову».    

 

І трохи про переклад. Кожен із видів літератури – поезія, проза, драма, нон-фікшн – потребує окремих навичок. І досвіду, ясна річ. Поезію не може перекладати не поет. Передача реплік у драмі так, аби потім їх могли вільно промовляти зі сцени актори – справжнє мистецтво. Так само й переклад нон-фікшн: на «відстань» однієї книжки перекладач повинен стати фахівцем із певної галузі. Медицина, філософія, політика, високі технології, кіно. Вживання в роль (у текст) відбувається не зовсім так, як під час перекладу художньої прози. Вважаю, що серед згаданих в огляді книжок найкраще це вдалося Люцині Хворост – її Зануссі промовляє соковитою мовою, вживає доречні слова та вислови, взагалі поводиться вельми інтелігентно і чемно. Таке враження, що книжку писано українською, а не польською мовою. Для нинішніх популярних перекладних нон-фікшн – це величезна рідкість. А враховуючи амбітні плани деяких видавців, вкрай нечаста поява  талановитих перекладачів перетворюється на велику проблему. Треба десь брати кадри, панове. Але – де? 

http://sferaua.com/, Іван Рябчій, 15.03.2016