ЗМІ

Якщо вже мова про гравій душі нашої, то притулку після кримінального чтива хочеться не в психологічній Європі, куди кликав Хвильовий, а в кубельці спогаду про те, як там насправді буває. Наприклад, у романі Тимофія Гавриліва "Де твій дім, Одісею?" (Л.: Видавництво Анетти Антоненко) про це розповідається більш ніж переконливо. По суті, це той самий борщ з детективу про кам’яні штани в конструкторському бюро. І хоч автор від самого початку зрікається будь-яких ситуативних збігів радянського, а чи пострадянського кшталту, мовляв «світ зазнає докорінних змін, і сьогодні в ньому ніщо вже не таке, як учора», і навіть відмахується від «романного» жанру, називаючи своє дітище «поемою», але хоч в які Пєтушкі ти їхав зі своєї Москви, все одно Тінь великого класика бігтиме за тобою аж до самого Відня. І неважливо, Гоголь чи Венічка Єрофеєв, які мали власні «поеми», ввижатимуться тобі в шибці буфету, адже автор тут-таки погоджується, що "січень в Осло мало відрізняється від січня в Буенос-Айресі". І мова, отже, не про час, а про відстань, чи пак географію вкупі з метеорологією для споконвіку злиденної нашої "європейської" публіки.

І хоч свого часу Лев Рубінштейн вже писав про те, що переважання пір року над частинами світу стає настільки очевидним, що вже ніби як не є предметом обговорення, але Україна, як відомо, не Росія, і тому герой Гавриліва все одно борсається в сиропі сюжету. "Під впливом такого маловтішного досвіду, - значить він, - я час до часу змінюю робоче місце, перебуваючи то за столом перед комп’ютером, де займаюся моїм улюбленим видом спорту - серфінгом на хвилях віртуального океану, то сидьма за журнальним столиком, то в синьому кріслі на металевих ніжках, то лежачи в ліжку, мріючи й пишучи, - я проводжу там чи не найбільше часу".

В результаті, як відомо, народжується те, про що пишуть на звороті книжки. Це установче добро автор сих рядків подарував свого часу братові-галичанинові, і відтоді наліпка "європейська проза" так і гуляє по всіх його обкладинках. Насправді ж що це означає? У даному випадку все чесно, без інсинуацій, імітацій та іншого кумівства. Просто після Іздрика з Прохаськом так затишно описувати світ Кафки і Музіля з повним Ротом психологічних деталей у власних ранкових медитаціях або главах з назвами на кшталт "Інвентаризація інтер’єру" чи "Пояснювальна цидулка" - це, панове, треба вміти. Власне, Тимофій Гаврилів уміє.

Утім, на відміну від традиційної метафізики Прохаська, який пише про ялівець і смереки, в автора урбаністичної "поеми", відповідно, чудова "цивілізаційна" проза. Не гірша за "дику" і "лісову", адже щасливе неробство у ній так само переважає над "патріотичними" діями чи то в барі, а чи в кущах. Наприклад, знаєте, які справи у нашого Одіссея? І як саме вони щодня залагоджуються - про це теж цікаво аж до гіркої ялівцівки в шлунку і смутку в галицькій душі при вигляді спаленого на самогон лісу.

"Тут, бачу, необхідно коротко розтлумачити, що означає "залагодити справи", - уточнюють в поемі. - Це, вештаючись між бароко і рококо, ренесансом і кока-колою, романськими аркадами і парасольками вуличних столиків на тротуарах з рекламою марльборо й нескафе, з’їсти кусник піци в італійця, руйнівника моїх уявлень, почерпнутих з криниць, з яких я тамував свого часу спрагу. Або з’їсти шніцель, який-небудь кордон бльо фом швайн, в шніцельгаусі напроти піцерії, левантійський кебаб "міт зер шарф" перед апетитною хлібарнею, де, перш ніж повернутися додому, я купую дві булочки - на вечерю і до сніданку".

Мабуть, ви такі праві, і жувати нам не пережувати "європейську" гастрономію душі, щоби наша власна ніжна утопія нарешті перетворилася на золоті, зварені на круто яйця детективного сюжету. З обов’язково «психологічним» первнем.

Еспресо TV, ІГОР БОНДАР-ТЕРЕЩЕНКО, 16.11.2015