ЗМІ

Бібліотека, о бібліотека! Чи торкнувся хтось? Чи відчинив хтось хоча б одне з численних вікон. Вікна Досвіду, зараз – пітьма, вечірні досвідки, вже досвіта покину вас знову не прочиненими, хіба може ось… Ти… Всі знають про Тебе, але чому так мало читало? Далі – паркетом, туди – до опочивальні, до кабінету.

Абрахам Хосебр Тетраморфеус.Liber T

Арiстотель писав, що філософія народжується із зачудування. Із зачудування, що існуєш, iз зачудування, що існуєш в часi, iз зачудування, що існуєш в цьому світі, в якому є інші люди, тварини та зірки. Із зачудування народжується також поезія.

Хорхе Луїс Борхес “Приватна книгозбірня. Передмови” Переклад Галини Грабовської

Я завжди любив писати відгуки на книги. Все почалося ще з дитинства, коли в початковій школі почав вести читацький щоденник. Там була така табличка в котру потрібно було в носити назву твору, автора, дійових осіб, жанр, кількість сторінок, а також враження від прочитаного.

На цьому шкільному шаблоні я не зупинився. Той перший читацький щоденник, котрий постійно товстішав, бо до нього приєднувалися все нові й нові зошити, був прикрашений різними ілюстраціями, саморобними картами, візерунками.

Цим я займаюсь і досі. Тільки читацький щоденник перетворився в блог з тисячею з гаком підписників, в сайт на Вордпресі з більше як сотнею різних статей.

Як і за шкільних років, такі тепер все це робиться аж ніяк не заради оцінки, похвали, чи вподобань. Це робиться перш за все для себе, щоб прочитане стало зрозумілішим, закарбувалося і переосмислилося.

 Тому не дивно, що моїм улюбленим письменником завжди був, є і буде Хорхе Луїс Борхес, котрий про себе сказав таке: “Нехай інші вихваляються книжками, які їм випало написати; я вихваляюся тими, які мені випало прочитати”. Яка велетенська, воістину деміургічна скромність в цих словах, адже Борхес в своєму таланті практично не мав рівних. Геніальний есеїст, літературний оглядач і критик, перекладач, поліглот, блискучий поет та новеліст. У всіх цих царинах він досягав вершини, хіба тільки жодного роману за життя так і не написав, проте його короткі тексти на стільки потужні, що з них з легкістю можна витворити цілі епопеї. Натхненний вичитувач і творець історій, він носи у своєму черепі цілі світи, історії в його голові боролись за можливість бути втіленими, тому й з’явились на світ оповіданнями – щоб дати можливість постати своїм наступникам.

Книга, котру, я щойно прочитав є зібранням коротких есеїв Борхеса про улюблених авторів. Є серед них знані і досить популярні автори : Кортасар, Кафка, Честертон, Мелвілл, Конрад, Гессе, Кіплінґ, Флобер. Є безсмертна класика: Біблія, Геродот, Бгаґавад-Ґіта, Епос про Гільгамеша, Вергілій, Блейк. Особливе місце займають автори з котрими мене познайомив саме Борхес : Бекфорд (“Ватек” я придбав відразу, як він вийшов українською), де Квінсі, Ґруссак, Лугонес, Ґрейвс (пам’ятаю, що багато років тому, коли я вперше читав його зібрання творів, то записав ці всі імена щоб обов’язково прочитати – рекомендації Борхеса виявились, як завжди блискучими). Зустрічаються також і геть невідомі, невідкриті автори: Кейрош, Наріхіра, Швоб, Рульфо, Момільяно. І це прекрасно, бо завжди приємно усвідомлювати той обшир нових горизонтів, котрі ще треба дослідити.

Всі есеї зібрані в цій книзі прекрасні по-своєму. Але найбільше мені сподобався один – про Блейка , цього візіонера, Борхес завжди обожнював, чого тільки вартує вічнопоторюваний архетип Тигра, що зустрічається чи не в кожному його оповіданні.  Його я і наведу нижче:

“Вiзiонер, гравер і поет, Вiльям Блейк народився в Лондоні 1757 року і помер у тому ж місті в 1827-му. Він був найменш сучасним із людей. В епоху неокласики придумав власну міфологію божеств із не завжди милозвучними іменами: Орк, Лос, Енiтармон. Орк, анаграма слова «Cor>, прикутий своїм батьком до гори Атлас; Лос, анаграма слова <Sol», уособлення поетичного обдарування; Енітармон, неясної етимології, має емблемою мiсяць та втілює милосердя. У «Видіннях Дочок Альбіона» богиня Утун розставляє шовковi сiтi й пастки адаманту, аби піймати для смертного чоловіка, в якого вона закохана, «дівчат м’якого срібла чи лютого золота». В романтичну епоху Блейк зневажав Природу, яку прозвав «рослинним всесвітом». Він ніколи не покидав Англію, але, як і Сведенборг, побував у виталищах мертвих та ангелів. Обійшов рівнини палючого піску, пагорби суцільного вогню, гаï зла i землi плетива лабіринтів. Влітку 1827 року він помер співаючи. Час від часу уривав спів і пояснював: «Це не моє, це не моє!», даючи зрозуміти, що його надихають невидимі ангели.

Він легко впадав у гнiв.

Вважав, що прощення є слабкістю. Писав: «Хробак, розрізаний навпіл, прощає плугу». Адама вигнали з Едему за те, що він скуштував плід з дерева пізнання; Юрайзена вигнали з раю за те, що він звістив моральний закон.

Христос учив, що людина спасається через віру та етику; Сведенборг додав інтелект; Блейк пропонує нам три шляхи до спасіння: моральний, інтелектуальний та естетичний. Він стверджував, що третій шлях проповідував Христос, оскільки кожна притча є поемою. Як і Будда, вчення якого по суті було незнаним, він засуджував аскетизм. У «Прислів’ях пекла>> читаємо: «Шлях надмірності веде до палацу мудрості».

В його перших книжках текст і гравюра зазвичай є одним цілим. Він пречудово проілюстрував Книгу Йова, <<Божественну комедію» Данте і поезії Грея.

Краса для Блейка це та мить, коли стрічається читач i твір, це своєрідне містичне єднання.

Свiнберн, Ґілкріст, Честертон, Єйтс і Дені Сора кожен із них присвятив йому книжку.

Вiльям Блейк одна з найдивовижніших постатей в літературі.”

Борхес завжди залишатиметься письменником, котрий стоїть над літературою, всевічним читачем, Наглядачем Вавилонської Бібліотеки. Він Бог – що осліп від краси сотворених ним світів, він творець, що промовляє перволітеру – Алеф. Він запрошує нас до своєї книгозбірні, тож приймімо це запрошення, відкриймо для себе красу, силу і мудрість слів.

“Із плином часу наша пам’ять формує різнорідну бібліотеку, складену з книжок, чи сторінок, читання яких давало нам насолоду, якою б ми хотіли поділитися. Тексти цієї приватної книгозбірні не конче є відомими. Причина очевидна. Викладачів, а саме вони творять славу, краса цікавить менше, ніж літературні течії і дати, а ще скрупульозний аналіз книжок, написаних для цього аналізу, а не для задоволення читача.

Добірка, до якої я пишу це переднє слово і яку вже прозираю, має на меті дати цю насолоду. Я не підбиратиму книжок у відповідності з моїми літературними смаками, певною традицією, певною школою, якоюсь країною чи якоюсь епохою.  Не знаю, чи добрий я письменник; гадаю, я чудовий читач, у кожному разі – сприйнятливий і вдячний. Мені хочеться, аби ця бібліотека була такою ж багатогранною, якою є невтоленна цікавість, яка спонукала мене, і далі спонукає, мандрувати стількома мовами і стількома літературами.

Книжка – це рiч серед речей, том, загублений помiж томiв, яких с сила-силенна в байдужому всесвіті, доки не натрапить на свого читача, на людину, призначену для її символів. Тодi й з’являється те особливе відчуття, яке зветься красою, та пречудова таємниця, яку не можуть розгадати нi психологiя, нi риторика. «Троянда цвіте без “чому”», – сказав Ангелус Сілезіус; через кілька сторіч Вiстлер проголосить: «Мистецтво попросту є».”

Лібраріум Доктора Хосебра