Тимофій Гаврилів:
Львівська газета, Ярина Коваль, 16.04.2015
фото: архівРозмова з Тимофієм Гаврилівим, письменником і перекладачемУперше роман львівського письменника, перекладача, блогера, історика літератури Тимофія Гавриліва «Де твій дім, Одіссею?» побачив світ ще 2007 року. І став не лише першим романом автора, а й першою частиною трилогії, до якої також увійшли романи «Чарівний світ» та «Вийди і візьми», про «стан духовної порожнечі, пошуків і сум’яття сучасної людини». Відтоді багато змінилося і в житті автора, й у державі. Але, попри зміну тих чи інших декорацій, не змінилася людина як така. Бо жодні технічні досягнення і новомодні віяння не спроможні змінити людське бажання зрозуміти себе, цей світ, і зрозуміти, де саме в цьому світі твоя власна дорога. Отож видавництво Аннети Антоненко, яке днями перевидало цей роман (щоправда, вже в повнометражній його версії), знало, що зробило: події в книзі багато в чому віддзеркалюють наш час. А подекуди, на думку видавців, навіть випереджають його. Тому сьогодні ми запросили Тимофія Гавриліва до розмови
— Свого часу Твій роман «Де твій дім, Одіссею?» назвали найекспериментальнішим романом сучасної української літератури, бестселером, який, вийшовши в Україні, згодом побачив світ у реномованому швейцарському видавництві Ammann Verlag і спричинив неабиякий резонанс. А потім загальна цікавість до нього якось згасла, незважаючи на те, що ця книга започаткувала трилогію, нині вже завершену. Те, що книга, дещо поправлена й видозмінена, сьогодні знову повертається до читача, — це спроба двічі зайти в одну й ту ж річку чи бажання таки знайти відповідь на сформульоване в назві книги запитання?
— «Німецький» Одіссей нагадує одну з тих історій, в яких неймовірне стає дійсністю. Саме дописував роман, коли отримав листа з Німеччини із запитанням, чи зацікавлений я у виданні моїх книжок німецькою мовою. Людина, яка надіслала його, ще нічого не знала про мого «Одіссея», а я і сам ще не здогадувався, як виглядатиме останнє речення книжки. Моя співрозмовниця так і залишилася для мене людиною-загадкою: не знаю нічого про неї, як вона виглядає, хіба те, що вона — літературний агент і консультує видавничі доми в Німеччині, Австрії та Швейцарії. Вони моніторять, що відбувається в різних літературах, покладаючись при цьому не стільки на медійний розголос, скільки на читання текстів. У «Де твій дім, Одіссею?» діють інші агенти, літературних немає. Нескладно здогадатися, як виглядала моя відповідь. Потім була зустріч у Берліні, видавець прилетів на неї з Цюриха після підготовчих перемовин, які провели представники видавництва. Коли я сказав, що дописую більший за обсягом твір, він блискавично змінив своє рішення, переконавши мене, що романом дебютувати значно ефективніше, ніж збіркою есеїв чи оповідань. Я зізнався, що це не зовсім роман, радше — поема. «Ви нікому не кажіть, — застеріг він мене. — Ми назвемо його романом. Поему ніхто не купуватиме». Як приклад я навів Гоголя, який «Мертві душі» назвав поемою. Мій співрозмовник завагався, проте комерційна складова взяла гору. «Де твій дім, Одіссею?» — перший і останній твір українського письменства в престижній серії «Меридіани», в якій представлено літературний світ останніх п’ятдесяти років. У моєму «Одіссеї», попри можливу легкість і позірну легковажність, усі випробування героя — етичні, як і в його попередника, створеного багато-багато століть тому. «Німецький» Одіссей очолював рейтинги продажу в книгарнях, на нього відгукнулися провідні видання у Німеччині, Австрії і Швейцарії, на його основі створювали радіочитання, проте називати його бестселером було б перебільшенням. Нове українське видання, здійснене Анеттою Антоненко, — повний формат, зроблено стильно й упізнавано, відновлено втрачені місця, твір доповнено та відредаговано. Окремі фрази, що пролунали на його сторінках десять років тому, останнім часом не раз озвучували політики, тоді як для мене найважливішою його чеснотою залишається любов. Коли писав його в першій половині двотисячних, не сподівався, що він аж так віддзеркалить нашу ситуацію.
— Найважливіша подорож — подорож до самого себе — істина, яка проходить і через Твою книгу. Які відкриття в собі чекали мандрівника Тимофія Гавриліва під час цієї подорожі до себе? Принаймні тоді, коли писався поновлений варіант «Одіссея»?
— Чому Одіссей? Він — перший герой-інтелектуал у європейській художній традиції. Хоч які перешкоди постають на його шляху, він неодмінно повертається додому: боги бояться, що, коли вони не повернуть його, він зробить це сам, без їхнього сприяння, а тоді, резонно, виникне запитання: навіщо боги? І, врешті, етичний бік. Еней — палімпсест, нашарування на Одіссеєві. Джойс відчув це. Джойс знав це. «Модернізація» літератури тривала дуже довго, розтягнувшись на кілька сторіч: від «Дон Кіхота» Сервантеса, який «прощався» з лицарськими романами Середньовіччя, до Джойса, який звільнявся від перелицьовувань і нашарувань, що теж було триванням Середньовіччя у модерні: Середньовіччя прокралося в модерн у карнавальних шатах. А ми все ще тримаємося за «Енеїду». Життя — подорож до себе, спроба зрозуміти себе і світ, прочитати його, нічого нового в цьому немає. Мій герой, закінчивши університет, поневіряється «університетами життя». Це — роман виховання, запізнілого становлення, затриманого рівно на стільки, скільки тривав тоталітаризм. Здолавши випробування матеріальним, Одіссей приходить туди, звідки почав подорож. Що відрізняє «Де твій дім, Одіссею?» від давнього «Одіссея»? Звісно, не тільки гекзаметри. Сучасна Пенелопа — також у мандрах. Єдине, що певне, — «папірець у руці», «клаптик, списаний каліграфічними літерами», рядок, що міг бути однаковою мірою початком і кінцем тепер уже назавжди втраченого вірша: «Ми — попіл, з якого виросте квітка...».
— В античний період говорили: «Або знайду дорогу, або прокладу її сам». Що в Твоєму житті трапляється частіше — йти вже торованим шляхом чи прокладати його? Яких зусиль Тобі це коштує? Чи доводиться від чогось відмовлятися?
— Навіть коли знаходиш дорогу, ти торуєш її сам. Ніхто за тебе цього не робить, і в цьому — фантастичний бік життя. Фантастичний і трагічний. Традиції — тисячі років, вона — гумус. І все одно: квітка, яка проростає, подібно до мільярдів рослин, що цвіли перед нею, що цвітуть і цвістимуть одночасно з нею, — неповторна, іншої такої немає і не буде, хіба що подібні. В Україні тяглість часто й надовго переривалася, ми постійно зв’язуємо розриви у вузол, це поглинає надто багато нашого часу й енергії.
— Тимофію, книги спроможні в той чи інший спосіб змінювати Твоє життя? Як саме?
— Наприкінці поеми «Де твій дім, Одіссею?» є діалог, що відбувається в Александрійській бібліотеці, в якому один співрозмовник розігріває грубку рукописами, інший намагається зупинити його. Там є фраза: «Книжки створюють мрію, легенду, світ». Це і моє бачення. Книжки не замінюють життя, вони доповнюють його, дають підмурівок, створюють проекції, розважають, бентежать, шокують, спонукають до роздумів. Книжки різні, бо різні автори, ідеї і меседжі, які туди вкладають.
— Письменник, перекладач, науковець (бо є чи не наймолодшим доктором наук)… де Тобі внутрішньо найкомфортніше?
— У письменстві, решта — похідне. Мій інтерес до літератури виростає з того, що я сам пишу. Мені подобається говорити про тексти, робити з написаного конструкції: вони можуть бути такими, а можуть — іншими. Це — інтелектуальна гра. Художній переклад, яким я займався впродовж двох десятиріч, був способом читання. А ще — бажанням поділитися прочитаним. Тим, що промовило до мене, здивувало, зачепило, потрясло.
— Якщо запитання «Де твій дім, Одіссею?» адресувати Тобі, знатимеш, що на нього відповісти?
— Я спробував відповісти на нього моїм романом-поемою. І наступними обома книжками трилогії ідентичностей: «Чарівний світ» і «Вийди і візьми». Роман «Вийди і візьми» з’явився на початку 2013-го. А вже через рік суспільство вийшло, щоб узяти своє життя у свої руки. І свій дім — Україну.
