ЗМІ

Вольфґанґ Шивельбуш уже здобув реноме найориґінальнішого соціяльного історика. Для підтвердження цього згадаймо його книжку «Смаки раю» про те, як прянощі, дурмани та збудники вплинули на історію людства. В анотованому виданні автор звертається до історії економічних учень, розвиваючи своєрідну філософію споживання, що має пояснити, як наше ставлення до речей формує економічні уявлення і який сенс має споживацтво сьогодні. Методом дослідження є аналіз історичного розвитку та зміни філософських і наукових метафор, які складають основу понять. Передусім автор відмежовується від так званої історії споживання, що вивчає споживання товарів із економічної, статистичної, психологічної, семіотичної та багатьох інших перспектив. Підхід історії споживання, переконує він, нехтує фактом, що споживання означає фізичну зустріч об’єкта і суб’єкта споживання і передбачає, що один витрачає інший. Споживання пов’язано зі знищенням, котре, як пише Шивельбуш, у колективному позасвідомому тісно пов’язано з економічним поняттям блага, товару. Водночас автор не оминає увагою того, що предмети під час щоденного споживання стають інтимно близькими, навіть можна говорити, що особа власника передає їм певні властивості. Цей зв’язок предмета споживання і власника автор демонструє на прикладі творів Кнута Гамсуна та Ґюстава Фльобера, а також картини Ван Ґоґа «Черевики» й того, як її інтерпретував філософ Мартин Гайдеґер. У книжці йдеться і про силу споживання: Шивельбуш називає це «дуеллю», у якій товар чинить певний опір, що його має подолати споживач, аби отримати задоволення.

Поняття споживання розглянуто від часу античних філософів. Зокрема, у Геракліта автор знаходить найраніше формулювання уявлення про те, що нестача і потреба породжують продуктивні сили людини, натомість надлишок і насичення — її споживацькі потяги. Окрім Геракліта, Шивельбуш звертає увагу на античних атомістів, Лукреція, Платона. Вони намагалися через філософські категорії пізнати зміни, яким піддаються речі у світі. Передумовою модерних економічних теорій, що формують поняття споживання, є також, згідно із Шивельбушем, фізіологія, що звертає увагу на процес підтримання життя як споживання їжі, її травлення, перетворення на кров, тканини тіла та виділення непотрібного назад, у зовнішній світ. Звернення до фізіології дає ключ до розуміння того, як з уявлення про організм, створений працею крові, може виникнути уявлення про економіку виробництва.

Звертаючись до економічних теорій Нового часу, Шивельбуш присвячує особливу увагу теорії фізіократів, які вважали за джерело багатства передусім виробництво. Ця теорія, однак, не змогла утвердитися, бо «програла» класичній політичній економії. Хоча теорія фізіократів, як зауважує автор, здійснила своєрідний коперніканський переворот у переорієнтації панівного розуміння виробництва та споживання. Зокрема, Франсуа Кене, засновник школи фізіократів, запропонував замість «стерильної» моделі виробництва, що зводилася до зміни форми, біологічну модель асиміляції. Асиміляція означала споживання, а саме: вилучення їжі з довкілля й перетворення її на субстанцію організму. Звернення Шивельбуша до аналізу цієї, здавалося б, анахронічної економічної теорії фізіократів невипадкове. Як зауважує в передмові до книжки перекладач Олександр Юдін, ця економічна теорія сьогодні набуває нового значення, оскільки пропонує не антропоцентричне, а радше природоцентричне поняття продукції та споживання.

Шивельбушеві висновки стосуються нашої сучасности, для якої споживацтво набуває нового сенсу. Він зауважує, що культура споживання товарів від часу закінчення останньої світової війни спромоглася зв’язати руйнівну енергію і задоволення від руйнації. А це, своєю чергою, дало можливість зберегти винятковий в новітній історії мирний стан. 

Критика, Дмитро Шевчук, 14.03.2020