ЗМІ

Олег Драч. Пасажир. – Л.: Видавництво Анетти Антоненко, 2018

На самому початку цього містичного роману його герой Северин сідає в потяг до Львова, і саме тут починаються його пригоди, що нагадують фантасмагорію Булгакова. «Я всього лиш є гостем тут. – повідомляє сусід в купе, немов диявол в «Майстері та Маргариті» при зустрічі з Берліозом. – Гостем у кого? – кривлячись, запитав Северин так, ніби почув це від якогось божевільного. – У вас, Северине». І далі все розвивається у все наростаючому темпі, що нагадує шалений двобій між головним героєм і загадковим сусідом. Тут потрібна неабияка кмітливість, бо справді – хто він такийі? Просто пасажир? Інопланетянин? Агент спецслужб? Чи справді Воїн Світла, який змагається з Сірими, одночасно показуючи Северинові його власне єство? Іноді це нагадує феєрію в стилі згаданого Булгакова, іноді «залізничну» епопею Пєлєвіна, але більш за все – сучасного Гоголя, який намірився «оживити» мертві душі сучасників, рятуючи їх з ідеологічного трясовиння. «Від зомбуючої програми «Розділяй і владарюй», яку на вас накинуто Сірими й у якій ви вироджуєтеся, народжуючи дітей і внуків. Програму цю ви «популярно» називаєте «Матрицею», але матриці як такої насправді не існує, цю неправду про «матрицю» вміло підкинули вам паразити з Голівуда, з розрахунку на вашу віру в усе те, що відбувається на екрані». Утім, добрими помислами встелена дорога відомо куди, і, можливо, саме туди, а не до Львова, мчить потяг у цьому пекельному романі?

Жіночий світ, Ігор Бондар-Терещенко, 23.09.2018