ЗМІ

Кім Тхюї, "Рю"

Старі в’єтнамські жінки вирушають ввечері на човнах в зарості лотосів, аби покласти в кожну квітку, перш ніж вона закриється, листочок чаю. На ранок, коли пуп’янки розкриваються, жінки випливають знову, аби зібрати чай назад – так, за ніч його листочки просочуються дивовижним ароматом. Щось схоже стається з читачем книги Кім Тхюї, канадської письменниці, родом з В’єтнаму: ти опиняєшся спійманим у делікатний полон її прози, і вже не можеш з неї вибратися аж до світанку. Роман – це мозаїка вражень, розкиданих між дитинством і зрілістю головної героїні, між Сайгоном, Ханоєм і Квебеком. Героїня короткими епізодами, кожен з яких сам по собі претендує на тонко виписану східну мініатюру, розповідає про головну подію, яка сформувала її життя – втечу з комуністичного В’єтнаму, і віднаходження себе в новому середовищі. Автор грається з цією двомовністю – французькою «рю» означає «струмок», «витікання», а в’єтнамською – колискову.  Це історія пронизливих картин війни у джунглях, де серед буйної зелені тропіків одночасно можуть бути розкидані і квіти гарбуза, і шматки тіл тих, що підірвалися на міні. Як зуміти примирити в собі ці непоєднувані уламки спогадів? Кім Тхюї пише, що у в’єтнамців любов надходить з голови – священного місця на тілі, торкатися якого означає торкатися предків. Але героїня роману, котру доля вирвала з її природнього середовища, змушена змінювати традиції – вона шукає відповіді на те, чим є любов, що не в голові. «Рю» – ірраціональний роман. Такі тексти існують для того, щоб їх читати серцем.

Vogue, Любко ДЕРЕШ, 28.03.2018