ЗМІ

Хоч би ким були героїні цих книжок – іконою моди чи військовим медиком, юною студенткою чи старою емігранткою, художницею чи журналіткою – всі вони демонструють силу і незалежність за будь-яких умов. Жага до життя і прагнення бути незалежною – ось ті стимули, які рухають ними, роблячи з історій про їх долі справжні бестселери.

Кім Тхюї. RU. – Видавництво Анетти Антоненко, 2018

Цей незвичний роман, що вже встиг отримати велику кількість літературних нагород – белетризована біографія його авторки, відомої в’єтнамської письменниці. Десятирічною дівчинкою вона разом із родиною втекла з В’єтнаму до канадського Квебеку, але життя склалося не так просто, як здавалося. Тож недаремно в’єтнамською «ru» означає «колискову», а французькою, крім «струмочка» – «потік (сліз, крові, грошей)». Таким чином, маємо філософськи осмислену та детально описану історію втікачки, що змогла перемогти всі труднощі нового життя, а разом із нею – більшість «людей з човна», як називають втікачів з азіатського раю для туристів, якою залишається у спогадах батьківщина авторки. «Багато іммігрантів реалізували американську мрію, – пише вона. – Тридцять років тому місто не мало для нас ніякого значення, був це Вашингтон, Квебек, Бостон, Рімускі чи Торонто, ми перетинали цілі квартали, всіяні трояндовими садами, величезними столітніми деревами, кам’яними будинками, але на жодних дверях ніколи не фігурувало адреси, яку ми шукали. Сьогодні моя тітка Шість і її чоловік (вуйко Шість) мешкають в одному з таких будинків. Вони подорожують першим класом, їм доводиться приколювати записку на спинці своїх сидінь, щоб стюардеси припинили приносити шоколадні цукерки й шампанське. Тридцять років тому у нашому таборі біженців у Малайзії цей самий вуйко Шість повзав повільніше за свою восьмимісячну донечку, бо охляв через брак харчування. Цій самій тітоньці Шість доводилося однією лише голкою шити одяг, щоб купити молока донечці. Тридцять років тому ми з ними жили в чорноті, без електрики, без водогону, всі на купі. Сьогодні нарікаємо, що їхній будинок завеликий, а наша родина надто розкидана, замала, щоб відновити інтенсивність, властиву нашим святам – аж до світанку – коли ми збирались у моїх батьків упродовж перших років нашого перебування в Північній Америці».

Жіночий світ, Ігор Бондар-Терещенко, 27.03.2018