Новий автор, якого відкрила цьогоріч і якого перекладає
Ростислав Нємцев: Крістіан Ґе-Полікен і його психологічний роман (що здобув низку
нагород у Канаді, а також у Естонії) «Вага снігу» (робоча назва), Le poids de la neige. На краю села, в
якому немає електрики, на веранді, пронизаній протягами, намагаються зорганізувати
своє життя двоє чоловіків. Вони уклали між собою джентльменську угоду: літній
чоловік опікується молодим, його ремісією після аварії в обмін на дрова, їжу
та, що найважливіше, гарантоване місце в конвої, який рушить до міста навесні. Сантиметри
снігу постійно накопичуються, кожен день приносить свою частку проблем. Біля
пічки, яку розпалюють дровами, двоє людей натхненно виплітають своє порозуміння
у бесідах та завдяки відвідинам Жозефа, Йонаса, Жана, Жюда, Жозе та прекрасної
Марії. Чутки повзуть по селу, проникають усюди, зима тисне, напруженість стає
відчутною фізично. Чи витримають ці двоє?
Також я познайомилася із Керолайн Джордж, авторкою «Із Синтезу». Надзвичайної ясності та чистоти розповідь, яка здатна відкрити свідомість
і змусити тремтіти душу. Одна жінка народила іншу, ту, яка зараз намагається
переродитися у віртуальному тілі, якнайдалі від негараздів сімейного гнізда.
Історія про стосунки дітей і батьків, з погляду жінки-образу, яка повертається
до своєї родини, коли її мати страждає у сутінках свого життя. Одна непорушно
сидить зі смертю біля вікна свого будинку в передмісті; інша, в пошуках
абсолюту, намагається перетнути лінію екрану, щоб стати Іншою завдяки своєму
цифровому аватару. Це історія тіла,
зникнення, відображення, перетворення та розпаду. Це історія досконалого
образу, незважаючи на тлін плоті.
Нове ім’я для українського читача – Ніколас
Дікнер. Роман «Нікольські», який вже здобув кілька премій і
визнання критиків. Весна 1989 року. Ноа, Джойс та оповідач, які згодом
святкуватимуть свої двадцятиліття, залишають рідні місця, щоб розпочати довгу
міграцію до мегаполісу. В Монреалі вони намагаються налагодити своє життя,
незважаючи на помилки молодості, суперечності кохання та їхніх генеалогічних
дерев. Думають, що самотні; однак їхні траєкторії перетинаються, створюючи
дивну симетрію в їхньому житті. Відверта
історія, в якій п'ють багато чаю і дешевого рому.
Також у планах мого
видавництва – переклад українською мовою есеїстики та публіцистики класиків
світового письменства у серії вибраного
«Writers on Writing». До книжкової серії вибраної прози увійдуть книги
всесвітньо відомих класиків літератури, які не перекладені українською. Перші
три автори новоствореної серії, яка вийде впродовж 2019-го року: Хорхе Луїс
Борхес, Габрієль Гарсія Маркес та Кларісе Ліспектор.
Найперша збірка – у перекладі Сергія Борщевського – має назву «Сім вечорів»– сім публічних лекцій геніального Борхеса, тематика яких, як і сам автор «чудодійно перетнули межі свого часу і своєї культури», як написала про аргентинського класика американська письменниця й режисерка Сьюзен Зонтаґ. У цій книжці один із зачинателів нової латиноамериканської літератури розмірковує про мистецтво літератури та книги, про поезію і прозу, про природу уяви, сну і мислення, про філософську систему буддизму і кабали, аналізує філософські проблеми людської історії та насамкінець свою сліпоту і життя з нею.
Друга збірка «Записки
для молоді. Про написане і пережите» Кларісе Ліспектор, бразильської
письменниці українського походження. Для Ліспектор письменництво і життя були
двома подобами одного чуда: життя повсякденного. Вони злилися і перепліталися в
ній так тісно, що важко зрозуміти, де починається одне і закінчується інше,
адже Кларісе писала не з почуття обов'язку до обраної професії, це було її
засобом до розуміння й існування в цьому світі. Вона взагалі-то не вважала себе
професійною письменницею, проте… Це зібрання роздумів про письмо і процес
написання не лише проливає світло на літературний здобуток і життєвий шлях
Кларісе, а є своєрідним посібником для молодих авторів. Для деяких читачів ця
книжка «Про написане і пережите» буде приводом для пошуку шляхів тлумачення
засад її творчого доробку, інші напевне відчують поштовх до того, щоб описати
чи навіть закарбувати історію власних життів.
«Скандал століття» –
це вибране 30-ти років журналістики колумбійського письменника Габрієля
Гарсії Маркеса: від перших публікацій у 1950-х і до статей 80-х для
іспанської газети El Pais, які по
праву стали документами часу й епохи та ввійшли у нову книгу, яка побачила світ
мовою оригіналу у 2018 році. Тематика видання багатосяжна: від політичних переворотів
до «особистого Гемінґвея» Маркеса і перукаря президента, від привиду Нобеля і
розповіді про те, як пишуть романи і до телепатії й історії, якій автор не зміг
дати назви. Майстерність, якою позначені його великі репортажі, як «Розповідь
моряка, який зазнав корабельної аварії...» та «90 днів за "залізною
завісою"»(нотатки про поїздку до СРСР та країн т. зв. соціалістичного
табору), присутня і в його художніх творах, як, приміром, написана в жанрі
журналістського розслідування повість «Хроніка оголошеної смерті».
«Видавництво
Анетти Антоненко» готує до друку 2019 року книжки українських авторів на найвибагливіший смак. Передусім це вишукана
художня проза Євгенії Кононенко, її розкішні новели побачать світ у
подарунковому виданні «Празька химера». Та історія, коли і
дизайн, і зміст книжки являє собою те ідеальне поєднання, до якого прагне кожен
видавець і – автор. Євгенія Кононенко створює свої сюжети так само доскіпливо,
як художники чи дизайнери свої колекції й картини, де немає випадкових деталей.
Одне слово, це психоделічні історії про пошуки любові, того найважливішого, без
чого життя втрачає сенс. Жага пізнання таємного і
нерозгаданого, як стосунки між чоловіком і жінкою, крізь двері замкненої
кімнати, яку створив експериментатор із почуттям справді чорного гумору. І як
професійний читач маю сказати, що це тексти найвищої проби.
До
речі, друга книжка Євгенії Кононенко – збірник автобіографічних есеїв – і має
назву «Проби». Вона цікава тим, що написана на перетині красного
письменства й есеїстики, правди і міфології. Згодна з моєю улюбленою
авторкою: коли оповідь приправлено соусом «це насправді було!», то такий підхід
підвищує клас оповіді, робить прямішою її дорогу до сердець і розуму читачів.
Марися
Нікітюк написала, як «Боні і Женя грабують шлюх» (робоча
назва). Пригодницький роман з елементами трешу про 30-літніх інфантильних дорослих,
які в спробах втекти від рутинного життя потрапляють у круговерть халеп.
Щоденні проблеми, втрата ілюзій, глобальне розчарування Боні та Женя обмінюють
на останню безглузду, але пришелепкувату пригоду.
Любко Дереш написав повість «Повільно на північ» – продовження «Поклоніння ящірці». Це
спроба зрозуміти Галичину на зламі комуністичного періоду та початків
незалежності – Галичину-для-себе, фрагментовану і позбавлену австро-угорського
міфу. Це роздуми над розпадом і цілісністю особистості в суспільстві, яке
вимагає заради загального блага принести в жертву індивідуальне «я».
«Гарні дівчата» Тимофія Гавриліва спочатку називалися так: «Крокуси на засніжених схилах» – авторська гра в
класики. В обходженні з традицією, з можливостями сюжету, з багатством рідної
мови мережиться несподіваний візерунок оповіді. За рафінованою інтелектуальною
та поетикальною забавою проступають, мов квіти з-під снігу, етичні питання
людських стосунків, психологічний вимір людини, розкривається її
індивідуальність. До книжки ввійшли дванадцять оповідань, написаних протягом
2003 – 2018 років.
Насамкінець додам, що плани – далекосяжні, тож приємною несподіванкою для читачів стануть найновіші романи від Шмітта й Альєнде та інші цікавезні автори, імена яких поки що не відкриватиму, аби зберегти інтригу. Хоча Остап Дроздов уже теж пообіцяв надіслати рукопис, тож далі буде…
Допомагала і критикувала Інна Корнелюк.
Зі мною в 2019 (як і завжди) - незмінні партнери Видавництво "Ніка-Центр", дизайнер Вадим Карасев та багато інших.
