Книги – джерела вічного життя чи навіть двері до інших світів, як стверджують деякі письменники. Різні історії та долі дають можливість подорожувати в часі і просторі, переживати неймовірні пригоди, здобувати досвід, про який не марилося у найпотаємніших мріях. А ще деякі книги вчать бачити чари в повсякденному житті: читати руни в переплетенні гілок, складати магічні формули з номерів машин, перешіптуватися з небесами за допомогою хмаринок… Такі книги зазвичай відносять до жанру магічного реалізму, хоча насправді вони просто показують, що магія існує в кожній, навіть незначній дрібничці.
Кларісе Ліспектор «Час зірки»
Література магічного реалізму, як прийнято вважати, почалася саме з Латинської Америки та історій Маркеса. Кларісе Ліспектор – бразильська письменниця, яку в нас, на жаль, дуже мало знають. Нарешті, у 2016 році «Видавництво Анетти Антоненко» видало її роман «Час зірки» українською. Історія, як говорить анотація, про звичайну сіру мишку: бідну дівчину з Ріо, котра працює друкаркою, закохана в хлопця, котрому вона нелюба, і котра нічого особливого від життя не чекає. Однак ця книга заворожує й не відпускає до самого кінця, тому що Макабеа (отаке дивне ім’я в цієї непомітної дівчини), як маленьке нетямуще звірятко, хоч і не сподівається нічого кращого для себе, однак уміє бути щасливою з тих маленьких радощів, що їй трапляються. Для неї реклама по радіо звучить як чари, адже там розповідають про стільки надзвичайних, цікавих речей, більшість із яких вона не може собі уявити.
Найцікавіше в книзі не те, про що вона, а саме як вона написана. Тому що тут від самісінького початку присутній автор: він представляється, довго перепрошує, що йому доведеться розповісти таку історію, але він змушений, він розповідає її передісторію, та і взагалі під час оповіді часто перебиває сам себе коментарями й роздумами стосовного того, як повинні розвиватися події. У результаті, читач потрапляє у вир справжньої книжкової магії – процесу оживання книги та її персонажів.
Ісабель Альєнде «Оповідки Еви Луни»
Наостанок – збірка оповідань. Ісабель Альєнде – чилійська письменниця, і її історії – запрошення познайомитися з цією загадковою країною. В «Оповідках Еви Луни» немає головного героя, який, власне, розповідає історії, він весь час за лаштунками, проте під час читання не покидає відчуття, що вам ці історії розповідає давня знайома вашої бабусі, розповідає про те, що було в часи її молодості. Тут знайдуться історії, де торгують словами, а слова ці творять магію. Тут будуть історії про невидимих індіанців і будинки, що загубилися в сельві. Старенькі бабусі ставатимуть янголами і приходитимуть у снах, щоб розповісти про своє життя, а молоді дівчата викриватимуть старих скнар.
«Оповідки Еви Луни» – ще одна книга від «Видавництва Анетти Антоненко», і хоч побачила світ українською вона ще у 2016 році, її сміливо можна також віднести до новинок, адже рекомендувати її можна майже безкінечно. Історії ці легкі й чарівні, розказані гарною образною мовою, вони вселяють радість і віру в те, що магія – так, вона в кожній дрібничці навколо.
