ЗМІ

Продовжу з того місця, на якому зупинилася. З ризикованих пригод соціальної проблематики в  межах окремо взятого страту прозодебютантів–2016. Серйозно: в якому ще році ви зможете пригадати щонайменш п’ятнадцять перших книжок, при цьому в більшості своїй – невипадкових?

Марися Нікітюк, «Безодня» (Л.: В-во Анетти Антоненко)

Титульна повість сильного збірника, як і інші тексти тут, дуже «кіношна». Двоє ментів – продажний досвідчений шкуродер і авантюрний мажор-наркоман із блатом «в органах» – потрапляють до захованого в соняшниках українського села. А далі все, як у динамічному ужастіку: людські жертвопринесення, канібалізм, корумпованість влади, матріархальні секти і правильний контроль електорату над виборними посадами (див.: жертвопринесення й канібалізм). Тільки сенс тут не в карколомних пригодах, а в викривально-притчовому пафосі. Соціальний світ навіть не намагається бути тут справедливим. Але він бодай отримує шанс бути сенсовним. (Більше тут).

Літакцент, Ганна Улюра, 11.11.2016