«Незаземлені» Ірени Коваль — романтична постісторія брата і сестри, які зустрічаються в радянському Києві, щоб нарешті висповідатися і розгрішитися одне перед одним за роки не-зустрічі. Така зустріч передбачає суто «профанне» розгрішення, в якому відбувається єднання двох молодих енергій, здатних зберігати чистоту людських стосунків і помислів. Водночас письменниця конструює таку зустріч, коли раціо поволі поступається емоційній пристрасті двох українців, наділених, безумовно, рисами пасіонарності, емоційної та інтелектуальної пристрасності («Коли Орест та Ірена піднімалися ліфтом до своїх номерів, їх вабило одне до одного, наче нетель до світла (с. 60).
Префікс «пост-» в означеній ситуації «постісторії» в романі використовую в кількох значеннях. По-перше, для визначення місця зустрічі Ірени та Ореста. Їхня історія — це постісторія стосовно «історії» Йосипа й Марії, їхніх батьків, жертв комуністичного терору, яким довелося тікати з рідної України до Америки, аби фізично вижити в умовах імперії зла. По-друге, місце зустрічі цієї химерної пари відбувається в постколоніальному часі, порівняно з часом «червоної чуми» 1940-х рр. Хоча радянський Київ — це особливий постколоніальний наратив, конструюючи який письменниця вдається до численних «антиколоніальних» сюжетів і учинків. Зустріч у Києві представлена як зіткнення двох світоглядів, один із яких близький до ідеології.
Цнотливо-еротична зустріч Ореста й Ірени у Києві відбувається під пильним оком співробітників КДБ Томенка і Ткаченка, які записують кожне їхнє слово. Шпики — основа нової системи, нової «церкви», в якій ближній ближньому ворог, де кожний може «настучати» одне на одного. Радянський Київ — світ шпигунів і брехунів, які загалом постають жертвами ідеологічних маніпуляцій вождів-псевдопророків. Ми сміємося з тих бравадних і недолугих промов екскурсоводів, які приховують факти, підтасовують події, оминають неприємні кути історії, але які загалом, немовби зомбі, промовляють завчені мантри («Пан Головатий зауважив, що того дня гід зробила два кричущі пропуски. Не згадала, що, власне, самі совєти й висадили в повітря Хрещатик, головну київську вулицю, заклавши тисячі зарядів вибухівки. Другою чорною дірою в розповіді гіда було зникнення Михайлівського монастиря, що стояв навпроти Софійської площі», с. 41). Спіч гідів — порожнеча, словесна мішанина, побудована навколо ідеї служіння своїй імперії, наприклад: «Радянський народ бачить світ у певному порядку, а радянські митці сприяють цьому порядку! Вони не люблять абстрактного мистецтва… Картини нашого музею визначають „правильний“ спосіб дивитися на світ» (с. 63). За принципом дзеркал у романі І. Коваль наявні ультраправі та ультраліві, як у «Мині Мазайлі» Миколи Куліша. Наявність тьоті Моті «гармонійно» поєднана з постаттю дядька Тараса. У романі І. Коваль маємо пані Капустинську та запеклу комуністку пані екскурсоводку, ладну будь-що захищати свою ідеологію від «яструбів Заходу».
І. Коваль написала доволі цікаву, невибагливу, сприйнятливу для мас історію, де є глупота і любов, пригоди і розвінчання міфів, таємниці минулого й підступи сьогодення. Добре це чи погано? Певен, що «Незаземлені» — твір, який може набути масового успіху, бо його читати доволі легко й цікаво. Тут є кілька любовних ліній, загостреність характерів, драматизм ситуацій. Але такий невимушений текст пропонує сучасному читачеві важливі ідеї й цікавих персонажів, почасти гротескових і смішних, а почасти серйозних у своїх устремліннях.
