ЗМІ

Небагато вітчизняних читачів знають книжки Кларісе Ліспектор. Тоді як у Бразилії та в багатьох інших країнах її твори дуже популярні.

Небагато вітчизняних читачів знають книжки Кларісе Ліспектор. Тоді як у Бразилії та в багатьох інших країнах її твори дуже популярні. У Бразилії навіть живе справжній "культ" Ліспектор, обличчя якої порівнюють із образом Марлен Дитріх, а стиль письма — з прозою Франца Кафки та Вірджинії Вульф. Її романи "Місто в облозі", "Час зірки", а також її новели часто перевидаються. Доля ж письменниці — це сюжет для захоплюючого байопіка: народилася в Україні (у єврейській сім'ї), потім опинилася в Бразилії, працювала на дипломатичній службі, була перекладачем детективів Агати Крісті, дуже постраждала під час пожежі... 

Нинішнього року посольство Бразилії в Україні вирішило ближче ознайомити українських поціновувачів красного письменства з творами Кларісе: з цією метою буде проведено спеціальний семінар у Києві, присвячений її долі та книжкам. На прохання DT.UA, деякі сюжетні лінії життя і творчості Кларісе Ліспектор розкрив Радник Посольства Бразилії в Україні синьйор Луїс Фернандо К.С.Машадо. 

У маленькому містечку Чечельник (Вінницька область) ще 2002-го було відкрито меморіальну дошку. На ній — напис: "У цьому містечку 10 грудня 1920 р. народилася бразильська письменниця Кларісе Ліспектор. Її подорож від народження до смерті, з Чечельника до Бразилії, була присвячена невтомному пошуку відповідей на фундаментальні питання, що постають перед людиною. Пройшла шляхом, які зближують народи наших двох країн в увічненій пам'яті". 

— Кларісе Ліспектор, популярна й значима в бразильській культурі, — розповідає DT.UA синьйор Луїс Фернандо. — Її життя надзвичайно цікаве. Сама вона народилася в Україні. Хоча більшості українців навіть невідоме це ім'я. А в Бразилії більшість людей не знають, що Кларісе народилася в Україні. Тому мета нашого семінару — привернути увагу до цієї неабиякої особистості, показати зв'язок наших культур саме через творчість Кларісе Ліспектор. 

Професорка Марія Консуело Кампос одного разу сказала: "Бразильська література поділяється на те, що було "до" Кларісе (як до Різдва Христового), і те, що є "після" неї. Наша література пройшла шлях від класичного оповідання XIX ст., через модерн і авангард — до текстів Кларісе, в яких предмет розповіді, власне, не такий важливий".

А ось Надя Бателла Готліб (доктор наук, професорка університету Сан-Пауло), яка приїде на семінар, написала серйозну працю "Чому потрібно читати Кларісе Ліспектор". Цитата з її тексту: "Кларісе Ліспектор дедалі більше читають у Бразилії та світі — вона не уникнула чарів із залучення читача. І це принесло їй як письменниці визнання та успішність. Адже за життя вона зазнала лише частинку слави — більше у вигляді інтелектуального та творчого престижу, ніж фінансової складової. Швидше, вона втішалася визнанням критиків... Письменниця була цілком задоволена тим, що в неї є свій читач і що її хвалять. І часто Кларісе казала, що вона, мовляв, непрофесійний письменник і ще менше інтелектуал... Але такі заяви, цілком імовірно, вона робила для того, щоб бути неуразливою до слави і постійно зберігати свободу творчості". 

— Мене самого завжди цікавила література, — продовжує синьйор Луїс Фернандо. — Ще школярем захоплювався читанням її книжок. Адже її біографія — ціла драма. 

Справді, поява на світ Кларісе досить драматична. Народилася вона на Вінниччині 1920-го в єврейській сім'ї. А вже через два місяці після її народження сім'я втекла до Бразилії — від погромів, злиднів, кошмарних спогадів. Тоді повсюдно винищувалися єврейські сім'ї... 

Справжнє ім'я письменниці — Хая. Пізніше Кларісе казала: "Я ніколи не ступала по українській землі, адже мене тоді носили на руках…" 

Українська батьківщина залишила на пам'ять про себе лише ґрасуюче "р" у її вимові, яке Кларісе перейняла через український акцент своїх батьків. Уже в Бразилії, переживаючи постійний страх переслідувань, батько вирішив усім членам сім'ї змінити імена. Сам він став Педро, дружина Маня — Марієттою, дочка Лея — Елізою, а Хая — Кларісе. Лише третій доньці, Тані, залишили справжнє ім'я, яке популярне в Бразилії. 

Знаменитою за життя стала Кларісе, менш відомою — Еліза, а третя сестра, Таня, писала наукові книжки, про неї згадують мимохідь. 

Кларісе асимілювалася в Бразилії настільки, що не розмовляла на ідиш. Вийшла заміж за дипломата Маурі Гуржел Валенте. Разом із чоловіком жила в Італії, де працювала під час Другої світової у бразильському лазареті. Але 1959-го вона, вже мати двох дітей, розлучається з чоловіком і повертається в Ріо-де- Жанейро. Там повністю присвячує себе журналістиці, письменницькій діяльності. Її популярні твори: "Біля дикого серця", "Сімейні зв'язки", "Яблуко в темряві", "Жива вода", "Місто в облозі", "Час зірки"... 

— Ця письменниця надзвичайно популярна в Бразилії, її ім'ям називають пароплави, вулиці, її фрази цитують, використовують у побуті, — продовжує тему синьйор Луїс Фернандо. — Також є інститут, присвячений творчості Кларісе Ліспектор. На базі інституту проводяться семінари, заняття. З'являються різні дослідження її творчості. Є розсилка у Facebook португальською мовою: коли щодня отримуєш сторінку з того чи іншого твору Кларісе Ліспектор. І, зізнаюся, досить часто ці фрази збігаються з твоєю життєвою позицією, настроєм... На семінарі ми перекладемо кілька її крилатих фраз, які облетіли всю Бразилію. У Бразилії також є проект байопіка за мотивами життя Кларісе Ліспектор. Хоча, на жаль, документальних записів майже не залишилося, є лише невелике її інтерв'ю, що його письменниця дала наприкінці життя. Чомусь Кларісе уникала публічності. 

Цікавий факт: у статусі дружини дипломата письменниця багато подорожувала й часто в дорозі писала свої твори з друкарською машинкою на колінах. "До виконання ролі дружини дипломата я завжди ставилася з неприйняттям", — казала Кларісе. Може, тому її сім'я й розпалася? 

Вона працювала в газетах, вела "колонку для жінок", брала інтерв'ю у відомих людей для розділу "Діалоги з Кларісе Ліспектор". У 1967 р. провела 3 дні між життям і смертю… Від запаленої сигарети сталася пожежа у квартирі, яку вона намагалася загасити руками. Відтак довго приходила до норми від отриманих опіків, особливо постраждала рука. 

Вона завжди була в постійному пошуку, за жодних умов не переставала писати. "Ви п'єте воду для того, щоб не померти. Ось і пишу для того, щоб жити", — казала Ліспектор. 

— Часто творчість Кларісе порівнюють із творами Вірджинії Вульф, — говорить синьйор Луїс Фернандо. — І, попри те, що в неї немає бразильського коріння, в самій Бразилії вона вважається універсалом, космополітом. Якщо звернути увагу на інших бразильських письменників, то часто у їхній творчості відчуваються лише барви нашої країни, простежується локальний характер написання творів. Наприклад, популярний письменник Жоржі Амаду, який жив у північній Бразилії, багато писав з точки зору місцевого жителя. А ось тексти Кларісе — це психологія й філософія, вони розкривають внутрішній світ людини. У Бразилії життя письменниці огорнуте безліччю міфічних історій. На жаль, у нас (на відміну від України) немає практики створення музеїв відомих людей, швидше, інститути виконують роль музеїв. У вас же навпаки: багато будинків-музеїв, у яких зберігаються обстановка, особисті речі... Це був би корисний досвід для Бразилії. 

Відомий літературознавець і перекладачка Віра Вовк у своїй статті "Оповідний стиль Кларісе Ліспектор" написала: "У творах письменниці не знайти сентименталізму. Все дійство, як правило, відбувається в умі персонажів, і часто немає заданої розв'язки. Тому інтенсивна атмосфера наближає цю прозу до поезії. Адже дії персонажів непідвладні ні релігійним, ні моральним канонам, вони за межею добра і зла. Але вони бунтують проти абсурду. Хоча ми й не можемо говорити, що Україна вплинула на творчість письменниці, однак постійна втеча і тривога її батьків залишилися в генах письменниці. Я думаю, що Кларісе до кінця свого життя шукала свою психологічну ідентичність". 

Писала Кларісе з дев'яти років і всі решту років життя, до самої смерті — 1977-го. Під час особистих зустрічей людей насамперед приваблювали її обличчя, манера поведінки. "Її зовнішність шокувала. Її мигдалевидні зелені очі, її високі вилиці... вона виглядала як вовчиця, вона зводила з ума..." — пише поет Феррейра Гуллар. 

Її зовнішність також часто порівнювали з образом Марлен Дитріх. Але, за словами очевидців, Кларісе ненавиділа акторство, гламур, світське життя, яке мусила вести у статусі дружини дипломата. Вона дивилася вглиб речей. Її стиль намагався визначити не один дослідник, відтак з'явився термін "дискурс тиші". 

Колумніст "Харперс базар" і літературний критик Бенджамін Мозер написав біографію Крарісе Ліспектор  і назвав її "Чому цей світ" (Why This World: A Biography of Clarice Lispector, Haus, 2009). Цитата: "Ті, хто приходили брати в неї інтерв'ю, часто залишалися розчарованими: "Я не знаю, я не думала про це, у мене немає думки щодо цього", — з таких відповідей важко скласти зв'язний текст. Кларісе розуміла це й завжди перепрошувала: "Я мало розмовляю, вибачте". Уже в останній рік свого життя, 1977-й, вона дала інтерв'ю одному з телеканалів — за умови, що воно вийде тільки після її смерті". 

У 1977-му культова письменниця пішла з життя за день до свого 57-го дня народження… 

ТИМ ЧАСОМ... 23 жовтня відбудеться семінар, присвячений творчості Кларісе Ліспектор. Захід пройде у Національному технічному університеті "Київський політехнічний інститут" та в Національному лінгвістичному університеті. На семінарі покажуть постановку за мотивами творчості Ліспектор, також будуть "конкурси" на кращий переклад українською мовою уривка з її популярного роману "Час зірки". На проект запрошені гості з Бразилії — знаменита україністка, письменниця, літературознавець Віра Вовк, а також професорка й викладачка університету Сан-Пауло Надя Бателла Готліб. 

Дзеркало тижня, Катерина Константинова 17 жовтня 2014