ЗМІ

Одна з найвагоміших суспільних заборон пов’язана з регулюванням статевих зносин. І, що цікаво, вона корелює з умовою переходу від природного існування до культури. Та хоч би скільки ми обурювалися — мовляв, ось іще одне накладене на нас обмеження, — проте саме так виглядає плата за входження в олюднений світ. Однак хіба це означає, що після цього ми отримуємо якісь незаперечні переваги?

Що найперше спадає на думку, коли йдеться про інтимні потяги, — чи обмежуються вони лише хтивими забаганками? Власне, книжка Жоржа Батая «Історія еротизму» покликана не безконечно паразитувати на примноженні ілюстрацій, завданням яких є ненастанне розпалення пристрастей, а виявляти ті аспекти розбурханої пристрасності, що підлягають осмисленню. Передовсім Батай послідовно розрізняє притаманну тварині сексуальну активність і людський еротизм. Якраз у пориві останнього і формуються значення, що стосуються нашого хотіння. До прикладу, вони передбачають відповіді на питання, чому і за яких умов оголення пов’язується з непристойністю. Таким чином, еротизм є сферою, де кохання набуває мало не божественного змісту. Чи ж не тому об’єкти пристрасті завжди ховаються від нас, є чимось невловним, якщо не уявним?

У розвідці Батая знаходимо покликання на різні традиції осмислення цієї проблеми. Так, в «Елементарних структурах спорідненості» Клод Леві-Стросс пояснює заборону сексуальних стосунків між близькими родичами тим, що бути людиною означає не припускатися інцесту. Тварини можуть легко і як завгодно злягатися, а от люди ні. Вони долають біологічні детермінанти з метою створити власний світ. Однак про те, які живучі наші природні схильності, постійно говорить Зиґмунд Фройд, розкриваючи дію сили бажання нарешті прорватися через табу. Тимчасом Марсель Мосс описує механізми дарообміну, що не вичерпуються правовими, економічними та моральними настановами. Хай як нас тепер дивуватиме зведення жінки до об’єкта, проте віддати доньку чи сестру заміж за чоловіка з чужого племені колись означало вдатися до священної гри — принести дар і очікувати на щось подібне у відповідь. Таке дарування заперечувало нестримну насолоду, заміняло статевий акт і давало втіху. З огляду на це виникли дві сфери: в одній сексуальність регулюється, у другій підохочує момент розгнузданості, вимагаючи трансгресії — зняття геть усіх обмежень.

ЕРОТИЗМ Є ВИРАЗНИМ ТРАНСГРЕСИВНИМ АКТОМ, ЩО НИМ ПЕРЕДБАЧЕНІ РУЙНУВАННЯ МЕЖІ, ПОРУШЕННЯ ЗАБОРОНИ, ПЕРЕОЦІНКА ЦІННОСТЕЙ, ЛАМАННЯ ПРАВИЛ, УСУВАННЯ ПЕРЕПОН. ЦЕ ЧИСТИЙ НЕСПОКІЙ, БО ДАЄ ВОЛЮ ЗАПЕРЕЧЕННЮ. ЙОГО НЕ ВЛАШТОВУЄ НЕ ТІЛЬКИ ПРИРОДНИЙ, А Й ГУМАНІЗОВАНИЙ ПОРЯДОК.

У такий спосіб осмислена чуттєвість дає змогу говорити про еротизм, що одночасно виникає зі страхів і поваби плоті. Справді, людину лякає те, що вона входить у світ із м’яса та крові. З цим пов’язується її відраза до дефекації, міазмів, бруду, гнилизни, зрештою смерті. Хай там як, а самé розуміння неможливості усунути всі ці моменти з життя і приводить її до самоусвідомлення. А отже, життя і смерть взаємозалежні. Либонь, у смердючому об’єкті невідворотно комашиться життя.

Підбурені жахами бажання й спричиняють еротизм, адже тваринна сексуальність не знає тривоги. Тоді як людина — це істота, що шукає рівновагу між Буттям і Ніщо: затишністю і непевністю, спокоєм і нестримністю. Еротизм передбачає пошук радості, піднесеності, найвищої точки існування. Заради цього людина готова навіть поринути в порожнечу й зустрітися в ній хай із найбільшими чудовиськами. Їй доводиться моделювати ситуації смерті через ритуали, мистецтво, літературу. Тільки тому, що вона повсякчас прагне вгору, випробовуючи себе цими жахіттями. Та просте прирівнювання містичного стану до сексуального еротизму бачитиметься банальністю. Містичні практики вочевидь теж пов’язані з трансгресією, з розтрачанням енергії, здатністю вириватися з повсякденної реальності.

Однак у статевому акті, до речі, як і в релігійному чи мистецькому, людина прагне тотальності буття. Взяті окремо об’єкт і суб’єкт іще не становлять тотальності. Потрібне їхнє цілісне поєднання, що почасти нагадує прорив у нічим не обмежену царину. Повторімо: суто технічна сексуальність повертає людину в природу, натомість еротизм занурює в тотальність. Як бачимо, еротизм не є безтурботним світлим шляхом. Недарма Батай порівнює його з трагедією, падінням у трясовину. А любов неабияк наближена до руйнування. Щойно в шлюбі під впливом економічних і репродуктивних чинників еротизм згасатиме, одразу ж формуватиметься чітке ранжування ролей, функцій і призначень. Адже еротизм неможливо регламентувати. Він не мириться з жодними обмеженнями, бо народжується з порушення правил.

Еротизм є виразним трансгресивним актом, що ним передбачені руйнування межі, порушення заборони, переоцінка цінностей, ламання правил, усування перепон. Це чистий неспокій, бо дає волю запереченню. Його не влаштовує не тільки природний, а й гуманізований порядок. З одного боку, постійно підігріваючись страхами, він чинить безлад, набуває подоби зла (згадаймо обігравання різних сполучень злочину, розпусти та сили заперечення в маркіза де Сада), хоча наслідком усіх цих проявів є досягнення суверенного існування. З другого боку, еротизм має не лише негативний, а й позитивний бік із багатьма аспектами спокусливості й принадності. У всякому разі, це не первісний потяг протилежних статей одна до одної, а опосередкований багатьма символічними фігурами й образами вибух, що привносить у буття додаткові смисли. 

Тиждень, № 26 (710) від 30 червня, Тарас Лютий