ЗМІ

Хтось з авторів цих книжок вкотре нагадує, що випробування "русским миром" стало найважчим іспитом, який Україна має скласти, аби повною мірою набути державний суверенітет, проголошений у 1991 році. Натомість інші нагадують, хто і як саме підтримував цей суверенітет на всіх етапах його становлення.

У цій збірці п’єс литовської авторки, виданій за підтримки Українського Культурного Фонду, мова начебто не про політику чи близького агресора, але саме "живе" життя у ній підказує, що навіть у тролейбусі, де починається дійство і сварка, або у селі, де "люди чують, чим пахне спідня білизна сусіда" варто шукати "дно" будь-якої проблеми. Цю тему авторка заторкує зокрема в п’єсі "Звільніть золоте лоша", де за марудними буднями й заклопотаністю герої – чи то поважний гінеколог, а чи легковажне дівча, не кажучи про рідних дядьків і чужих пані – просто не помічають, що бажана мить радості зовсім близько. І варто лише простягти руку, а чи підняти полу пальта в незнайомки у тролейбусі, свідомість затуманюється, а розум прагне буденності, бо стерпіти таке щастя неможливо. "Як хочете подивитися на мої ноги, – казали допіру в Селінджера, – то так і кажіть". Так само у п’єсі "Ковзанка" всупереч тому, що герої можуть жити просто й легко, вони дошукуються вимріяного, ілюзорного щастя. У гонитві за ним люди ладні піти на все і навіть ступити на слизьку стежку. Та попри всі спроби це щастя лише нетривка, мерехтлива примара, як лід на ковзанці, або одна-єдина фраза касирки. "ФЕЛІКС (касирці): Що ви робили б, якби в торговельному центрі до вас чіплялася жінка? КАСИРКА (оторопівши): Я подумала б, що вона лесбійка. ФЕЛІКС (до Жінки): Ви лесбійка? ЖІНКА: Ні."

Сегодня, Ігор Бондар-Терещенко, 08.09.2020