Чому ми віримо в забобони? 7 коротких пояснень із нової книги Арі Турунена
Чому відьма літає на мітлі, а чорт має роги? Чому заяча лапка приносить удачу, а сім – щасливе число? Як ім’я впливає на долю людини і яким був знак Каїна?
Арі Турунен знайомить читача зі строкатим і захопливим світом забобонних звичаїв – звичаїв, які в повсякденному житті ми часто навіть не помічаємо. Ми стукаємо по дереву або плюємо через плече, коли дорогу перебігає чорна кішка, але навіть не усвідомлюємо, чому так робимо. За допомогою забобонних звичаїв боролися зі страхами, але також прагнули подбати про своє щастя й вдачу, бо людина – єдина тварина, яка свідомо намагається вплинути на власну долю. У семи «щасливих» розділах книжки автор зазирає в історію культури забобонів і розкриває деякі дивовижні секрети. Наприклад, сережки спочатку використовували для захисту від злих сил, слово «паніка» має походження від бога Пана, що викликав безконтрольний страх, а схрещення середнього й указівного пальців для уникнення невдачі спочатку було символом парування.
Як писав французький етнолог, соціолог, етнограф, філософ і культуролог Клод Леві-Строс (1908–2009), «з первісних часів забобони служать організації та впорядкуванню зовнішнього світу для подолання хаосу».
Ми всі зберігаємо в собі інстинкти, що дісталися нам від предків, досвід, який пов’язує нас і все, що нас оточує. Свідомо чи ні, забобони має майже кожний – від селянина до академіка, від дівчат до бабусь, від Гренландії до Антарктиди – немає вікових, расових та географічних меж. Але в кожного свій персональний набір добрих і поганих знаків, свої стосунки з потойбічними підказками.
Мені доводилося бачити готелі, де за 12-м поверхом іде 14-й; будинки, де немає 13-ої квартири; помешкання, де немає дзеркал; людей, що обходили зайвий квартал, аби не перетинатися з чорною кішкою чи з жінкою з пустим відром. А про ритуали й забобони футболістів ходять легенди...
Кожній країні також притаманні свої власні забобони, які формувалися протягом сотень або навіть тисяч років на конкретній території під упливом культури, погоди, особливостей побуту. Саме тому забобони однієї країни «не працюють» в інших країнах – і навпаки.
В Арі Турунена свої факти й міркування щодо цього боку людської натури – у семи «щасливих» розділах автор із властивим йому почуттям гумору зазирає в історію культури забобонів, аналізуючи приклади та аналогії з традицій різних народів і часів, не оминаючи й рідні йому фінські звичаї.
Володимир Самойленко
Директор Видавництва «Ніка-Центр»
…Особливо боялися косооких. Вірили, що розкосі очі заздрісні й облудні. У цьому був переконаний як простий люд, так і вчений. Еразм Роттердамський навіть стверджував, що розкосі очі вказують на те, що людина плете інтриги. Колега Еразма філософ Френсіс Бекон вірив, що ознакою заздрісної людини є те, що вона дивиться на інших скоса. Ми досі переконані, що людина, яка негативно до нас ставиться, дивиться на нас кривим оком.
До підлесників ставилися з підозрою. Якщо хтось виявляв ввічливість, були причини стверджувати, що так заздрісна людина прикриває прокляття. Якщо керуватися цією логікою, похвала є лицемірством. Навіть коли людина виявляє ввічливість щиросердно, їй потрібно бути насторожі, оскільки можуть подумати, що вона заздрісна й будь-коли може кинути недоброзичливий погляд.
Лихе око відвертали, навмисно применшуючи своє становище. Коли людей запитати, як їхні справи, більшість уникне прямо заявляти, що у них усе гаразд. Вони швидше використають перифрази, аніж зізнаються у своєму щасті. Удачу, заздрість і невдачу завжди пов’язували із забобонами. Хвалитися своєю удачею не рекомендували, бо існувала небезпека її втратити. «Хто удачу має, най її ховає», – каже давнє прислів’я.
Слина має магічну силу. У Новому Заповіті сказано, що Ісус повернув незрячому зір, плюнувши тому в очі. За давніх часів плювання вважали одним зі способів принесення жертви богам. Оскільки слина походить із рота, вірили, що вона містить у собі часточку душі того, хто плює. Через магічну силу слини плювалися також під час заприсягання та підписання договорів. Звичай силачів плювати на руки перед застосуванням грубої сили, бере початок саме звідси.
Те, що спочатку було священним ритуалом, згодом перетворилося на спосіб захисту від лихого ворожого ока. Вважали, що плюванням можна прогнати відьом і завдати нищівний удар ворогу. Коли це вдавалося, плювали в бік ворожого дому і ворогу на ноги.
The Villadge, Марк Лівін, 16.06.2020...