Алкоголь як «мастило для європейських звичаїв» розглядає, аналізує з погляду історії, антропології, філософії та соціальних зв’язків фінський письменник і науковець Арі Турунен. Це в жодному разі не «антиЗОЖ» і не пропаганда. Автор прагне дослідити, по-перше, причину тяжіння людини до сп’яніння, адже наявність такої ‒ унікальна риса, не притаманна іншим живим істотам, по-друге, роль алкоголю в розвитку культури взагалі. У Турунена виходить цікаво, захопливо, з відступами про сенс буття, що цілком природно для обраної теми. Науковець стверджує, що застільні традиції та звички були своєрідним маркером, за допомогою якого давні цивілізації визначали рівень розвитку сусідів.
Важливість алкоголю в культурі й побуті людства підкреслює той факт, що контроль над його споживанням у різні часи встановлювали релігії, королі та президенти. Проте трапляється і таке, що якийсь напій «набуває серед мас репутації прояву контркультури». Наприклад, абсент у Франції початку XX століття чи текіла у США 1950-х. Алкоголь не лише єднав, а й розділяв, відмежовував: чоловіків від жінок, багатих від бідних тощо. Виявляється, за образом п’яниці у європейській візуальній культурі можна простежити народження пролетаріату. Коротко кажучи, у «Дусі сп’яніння» про алкоголь можна знайти все: від перших ягід, які забродили у скельній заглибині, до самогоноваріння, від жертвопринесень до пересторог святого Павла, від давніх богів до поезії…
