ЗМІ

Книжки цього огляду схожі на калейдоскоп фантастичних історій, які лише іноді можуть бути зібрані в одному, цілком реалістичному романі. Адже те, що являє собою синтез душі й тіла, тобто земних потреб та уподобань з нашими мріями і уявою, мало кому вдалося втілити в окремий сюжет. Принаймні автори цих книжок спробували, і їм це вдалося

Каролін Жорж. Із Синтезу. – Л.: Видавництво Анетти Антоненко, 2020

 

Цей роман, який невдовзі буде презентовано в межах "Днів Франкофонії в Україні" та за сприяння посольства Канади в Україні, направду змінює наші уявлення про свідомість і душу. Його авторка пише про речі, які сьогодні хвилюють багатьох творців майбутнього – в кіно, літературі, сьогоденні. За сюжетом у пошуках себе й Абсолюту модель, яка об’їздила безліч країн, намагається врятуватися від внутрішньої порожнечі й перетнути межі реальності, ставши ідеальним зображенням завдяки своєму цифровому аватару. Насправді за футуристичними деталями високотехнологічного майбутнього ховається тотальна самотність дитини, сімейні драми й ескапізм. По суті, це історія тіла і відображення, утворення та розпаду, загадка досконалого образу незважаючи на смертність плоті. "Після десятиріччя творчості у мене вже не залишилося достатньо ікон для натхнення, - згадує героїня, яка шукає свій образ. -  Ідолів від мистецтва, моди, музики, кіно, коміксів було недостатньо. Слід було розширити власні горизонти, шукати деінде. І потроху в мене з’явилася потреба повернутися й усе переопрацювати". Що ж вийде із синтезу тіла й душі, якщо поєднати усе це з власними мріями про Абсолют? Читайте, і вам відкриється таємниця високомистецького сурогату… А чи новітньої людської сутності.

Ніколя Дікнер. Нікольскі. – Л.: Видавництво Анетти Антоненко, 2020

 

Авторка цього роману, презентованого своєю чергою на "Днях Франкофонії", як пише Le Mond, поєднує гру й задоволення від оповіді, розбурхуючи читацьку увагу драйвом детективу, у ритмі сценариста і з натхненням романіста пригодницьких книжок. За сюжетом навесні 1989 року герої роману - Ноа, Джойс та оповідач, які незабаром святкуватимуть свої двадцятиліття, - залишають рідні місця, щоб розпочати тривалу й захопливу подорож до мегаполіса. У Монреалі вони, незважаючи на помилки молодості і гадаючи, що позбулися минулого, намагаються налагодити свої життя. Однак їхні траєкторії несподівано перетинаються. Оповідного шарму додає любов автора до експериментів, тож у романі він поєднує в одній історії археологів, які досліджують відходи, флібустьєрів усіх мастей, морських зміїв, тунців, жертв землетрусу, букініста, неграмотного водолаза, купу поштових відділень та загадкову книгу без обкладинки. Іноді все разом це нагадує екзотичну енциклопедію, крізь яку пробираєшся ніби крізь джунглі яскравих образів і влучних фраз. "Скат у зірочку, веселкова корюша, осетр, оселедець, сардина, морська форель, вугор, тріска, мерланг, тривусий минь, зевс, лобань, барабуля смугаста, кефаль-губач, пеламіда атлантична, риба-меч, великий морський окунь, малий морський окунь, камбала, морський півень, лиманда, арноглось, сайра - квартира кишить рибами. Вони плавають по всіх стінах, на плакатах, поштових листівках й у зменшених моделях із синтетичного каучуку. Приміщення чисте, добре впорядковане, та Ноа не помічає нічого, крім риб. Чи не потрапив він до якогось рибомана?".

Жослін Сосьє. Шахтоємці. – Л.: Видавництво Анетти Антоненко, 2019

 

За сюжетом цієї сімейної саги, так само презентованої на "Днях Франкофонії в Україні", у загубленому серед канадських лісів шахтарському містечку мешкає незвична родина — у ній аж двадцять одна дитина. Утім, хай хоч яка велика і монолітна буває родина ("Усюди, у всіх хатинках — пригнічені, зажурені, заплакані люди, — але не в нас. Для нас сонце світило яскраво"), кожен у ній – окрема особистість, яка має свої власні радощі, страхи, сподівання. Тож ця історія - справжній гімн родовим, індивідуальним, а не родинним цінностям, кровному братерству, мужності, завзятості та перевагам метикуватих королів кам’яних кар’єрів перед сільськими свинопасами і гречкосіями. "Усю дорогу ми до хрипів горлали щось, тато доєднував до какофонії свій клаксон — це була рідкісна і незабутня мить у житті нашої родини, коли він виринав зі своїх розмислів і приєднувався до наших пустощів". Так само, як різне дитинство в усіх членів великої родини, шлях між дитинством і старістю часом в усіх виявляється теж різним, далеким від ідеалістичного уявлення про спільні "сімейні цінності".

112 TV, Ігор Бондар-Терещенко, 16.03.2020