З творчістю зірки латиноамериканської прози «Маркесом у спідниці», як Ісабель Альєнде нарекли літературні критики, я знайома вже десяток років, хоча й читала її російською. І, звісно, коли Видавництво Анетти Антоненко анонсувало вихід нового роману однієї з найулюбленіших письменниць, питання читати чи не читати, якось само собою відпало. Звичайно ж, читати.
Про авторку
Ісабель Альєнде – одна з найвідоміших письменниць сучасності, «живий класик» латиноамериканської літератури. Прийнято вважати її чилійською письменницею, хоча народилася вона в Перу і свого часу була змушена емігрувати. Ісабель племінниця Сальвадора Альєнде, колишнього чилійського президента, котрого вбили під час військового перевороту в сімдесятому році. У деяких творах авторки тема буремної історії двадцятого сторіччя, а також політичні перетурбації проступають на передній план, але не заступають собою любовної лінії, що неодмінно присутня в тексті.
«Японський коханець» – передостанній на сьогодні роман Ісабель Альєнде (влітку 2017 року світ побачив новий роман «Màs allà del invierno»), котрий нещодавно з’явився на книжкових полицях книгарень, і що неодмінно лестить – в українському перекладі. До речі, російського ще нема.
Тінь безжального кохання
Кожна історія кохання вміщує в собі неминучий біль від майбутньої утрати. І чим глибше кохання, тим цей біль гостріший. Але ми свідомо йдемо на цей інсульт, що вкладає нас знерухомлених, розбитих паралічем до ліжок, котрі пізніше перетворюються на труни. Ось що значить кохання до гробівця. А є ще кохання-окрилення, що несе нас над незгодами, викликами, буденністю, надає поезії прозі життя. Одні кажуть: «Кохання – це хвороба, ліків від якої ще не винайдено», інші говорять: «Кохання – це найголовніше почуття». Вірно одне – його не можна пояснити словами.
Вісімдесятидворічна Альма Беласко – одна з мешканок будинку для літніх людей «Лак-Хауз», де доживають свій вік старигани. Їй пощастило – вона кохала сама й була коханою. Але це найсвітліше почуття в сорокові роки наштовхнулося на кам’яну стіну людського осуду та расової нетерпимості, що тоді було типовим для американського суспільства. Альма – американка, юдейка із заможної родини, Ітімей – японець, син простого садівника. Їхнє кохання вимагало відваги й ризику, але молоді не наважилися на непрості кроки. Не наважились і тим самим врятували почуття, не дали розбитися їм об буденність, безгрошів’я, рутину сімейного життя.
Відстань зближує
Справжнє кохання не має терміну придатності, а відстань насправді зближує. Поодинокі потайні зустрічі лише додають гостроти почуттям і відчуттям. Здається, це і є рецепт справжньої любові від Ісабель Альєнде. Бо її герої зуміли пронести свої почуття через усе життя. Так, вони одружилися з іншими, народили дітей, дочекались онуків, зробили успішну кар’єру. Але полум’я їхньої пристрасті з роками тільки розгоралось, і хоч вони й були коханцями, це не викликає осуду, лише якесь непояснювальне захоплення.
Мова, стиль, переклад
«Японський коханець» – психологічна драма на тлі історичних подій минулого століття. До тексту час від часу вриваються суто японські й юдейські явища та лексика, значення яких доступно пояснюються перекладачем. А оскільки переклад був здійснений талановитим фахівцем з іспаномовних літератур Сергієм Борщевським, він заслуговує тільки на найвищу оцінку.
Стиль тексту можна охарактеризувати, як симбіоз декількох композиційних прийомів: зокрема розповідного «від першої особи» й епістолярного (листи закоханих, що іноді виринають у тексті). Головна інтрига роману зберігається до кінця твору. Деякі факти, які розкриваються у фіналі просто ошелешують (наприклад, коли йдеться про Натаніеля й Ленні). Про них навіть не здогадуєшся на початку твору, справжнє «піаніно з кущів». Усе не те чим здається на перший погляд – одне з основних підвалин тексту.
Подвійна глибина
Отже, усе не те чим здається й за основною сюжетною лінією роману (любовною) ховається ще декілька не менш суттєвих. Адже, такий невеличкий текст зачіпає одне з незручних питань для американців – концентраційні табори для японських громадян США під час Другої світової війни, що функціонували на території сполучених штатів. Саме в такому таборі під назвою «Топаз» опиняється родина юного Ітімея разом із сотнями таких же заручників ситуації.
За любовною лінією знайшли прихисток і інші мимовільно підняті теми: тема расової нетерпимості, дитячої порнографії, інцесту, шлюбів між родичами, гомосексуалізму, абортів і порушення особистісних прав.
Цей роман Ісабель Альєнде має подвійну глибину, і заслуговує на вдумливе, інколи «міжрядкове» читання та осмислення. Це не тільки роман про велике кохання.
Аудиторія
Звісно, книга буде цікавою для шанувальників беззаперечного таланту «Маркеса в спідниці», хоча саме в «Японському коханцеві» того магічного Маркеса майже нема (завинятком двох привидів у «Лак-Хаузі»). А також для поціновувачів якісної латиноамериканської прози в доброму українському перекладі. Обмежень за віком нема.
Пряма мова
22 жовтня 2002 року
Учора, Альмо, коли ми нарешті змогли зустрітися, щоб відзначити наші дні народження, я завважив, що ти не в гуморі. Ти сказала, що ми раптом, не знати як, дожили до сімдесяти років. Ти боїшся, що наші тіла підводитимуть нас, боїшся того, що сама називаєш потворною старістю, хоча зараз ти навіть прекрасніша, ніж у двадцять три роки. Ми не стали старими через те, що нам виповнилося сімдесят. Ми починаємо старіти з моменту народження, щодня змінюємося, життя – безперервний плин. Ми еволюціонуємо. Єдина відмінність у тому, що тепер ми трохи ближче до смерті. Але що в цьому поганого? Любов і дружба не старіють.
Іті
