Від пристрасної старості чилійки Альєнде до погляду знизу данця Фогтдаля
Хороших книжок, особливо перекладених, стає на нашому ринку все більше з кожним місяцем. Написати про всі, на жаль, не вдається, але «Читомо» полюбляє виклики, тож ми залучаємо нових критиків, які допоможуть створити для наших читачів більш повну картину видань українського ринку і поглянути на нього під новими кутами. Ці двоє авторів дуже різні, але саме у цьому їхня цінність. Так само різні і книжки, які вони обрали для своїх дебютних експрес-рецензій, і кожна з них цікава по-своєму.
Читомо, Анастасія Копівська, 06.10.2017Анастасія Копівська про «Японського коханця» Ісабель Альєнде
К.: Видавництво Анетти Антоненко, 2017. — 288 с.
У виступі на конференції TED 2014 року чилійська письменниця Ісабель Альєнде розповідала, як жити пристрасно, не втрачати енергію життя у віці, який прийнято називати похилим. Письменниця говорила, що вона набагато молодша всередині, ніж зовні, і що почувається невидимкою через те, що її чуттєвості не бачать інші. Книга «Японський коханець» вийшла наступного року і зосереджує в собі страхи і сподівання, якими пані Альєнде ділилася роком раніше.
Старі різного ступеня дієздатності та здорового глузду проживають в інтернаті Лак-хауз у Каліфорнії. Тут бачимо всі види старості: кволу, кумедну, безпомічну, старість, що курить травичку як знеболювальне, оточує себе фотографіями з юності, вередує і придумує минуле. Альма Беласко відрізняється від загалу тим, що перебуває в інтернаті незалежно від усіх, ніби квартирантка. Відома художниця одягу, різка в судженнях, не позиціонує себе як
стара з дивацтвами, не носить перуку і не вбиває час за грою вкарти, пліткуванням і медичними процедурами, не плаче над прожитим, як більшість пожильців.Згодом ми дізнаємося, що найбільше Альма мовчить про найдорожче в її житті і в спогадах. «Тінь безжального кохання» з епіграфа роману завжди поряд з Альмою. Життя пані Беласко є намаганням спинити тінь, не упустити найдорожчу мить, дарма що митей було багато, але завжди недостатньо.
З самого початку текст зачіпає чуттєвість героїв, насамперед старих. Так, авторка легітимує свої переживання у власних героях, адже чуттєвість не прийнято вважати якістю, притаманною літнім людям, та Альєнде наполеглива у своїй темі. У 82-річної Альми є коханець, про якого інші дізнаються тому, що стара щотижня кудись виїжджає, взявши лише нічну сорочку, а повертається з блиском в очах, і регулярно отримує букети, а повсякчас — любовні листи.
Крізь призму спогадів Альми нам також показують чимало трагічних подій, що так чи інакше зачіпали її життя: еміграція до Америки, переживання Другої світової війни і повоєнних спроб налагодити життя і нові міжкультурні зв’язки тощо. Але про ці суспільні травми нам розповідають просто тому, що вони є, тому, що так сталося, без пафосу життя, в якому минуче все: сексуальне рабство, проституція, дитяча порнографія, концтабори, геноциди, пандемії. Лишаються тільки історії кохання. Їх набагато менше, ніж історій трагічних життів, та, певне, лише вони мають продовження і можуть існувати поза всім.
У самої Альми життя наповнене випробуваннями перехідної епохи, спочатку вони формують особистість і обтесують її сентиментальність, а потім стають дійсністю, яку вона стоїчно переживає. Звичка триматися свого кохання через роки, постійно думати про об’єкт пристрасті стає такою міцною, що її не викорінюють умовно глобальні події життя: мандри світом і знаходження покликання, народження дитини не розсіюють почуття до давнього друга та коханця та лише зміцнюють звичку любити.
Герої чекають зустрічей як благословення, вірять в незамінність людей, у те, що певні почуття, на противагу зміні самої людини, не гаснуть ніколи, ні на малу іскру. А може, кохання саме їх підтримує, як магічна субстанція.
Фантастичні почуття, що випливають із побутових подій, оказковування реальності і натхненне переживання болю вкупі з насолодою — наскрізні настрої роману, які зближують його з магічним реалізмом
Ісабель Альєнде ніби підтверджує думку Глорії Му, що кохання — це саундтрек життя, душа фільму, яка допомагає зрозуміти характери, але на хід його, власне, не впливає. Без кохання це — купа захопливих історій, але їх зв’язкою є туманне почуття, яке важко підтримувати все життя без вибору, віри і страху втрати.
