Рецепти щастя й нещастя від Ісабель Альєнде
Роман Ісабель Альєнде "Японський коханець" (Львів, видавництво Анетти Антоненко, 2017) з'явився в Україні на кілька тижнів раніше від російського перекладу.
Дзеркало тижня, Дмитро Дроздовський, 21.07.2017Ісабель Альєнде© Lori BarraРоман Ісабель Альєнде "Японський коханець" (Львів, видавництво Анетти Антоненко, 2017) з'явився в Україні на кілька тижнів раніше від російського перекладу.
Роман цей (переклад С.Борщевського) містить своєрідний "рецепт" щастя. На думку І.Альєнде, таке щастя полягає в спокої. У мандрівках. У пошуках тиші, коли Ітімей, якому кохана не відповіла взаємністю, відвідує сотню храмів, аби під час цього непростого шляху зрозуміти суть життя. Проте щастя далеко не з усіма людьми можливе...
На відміну від "Оповідок Еви Луни", в цьому романі лінія магічного реалізму майже не представлена. Образ привида, що з'являється наприкінці твору, можна пояснити не так традиціями магічного реалізму, як традиціями американського модернізму й магією Генрі Джеймса, який вважав нашу свідомість (психічну реальність) окремою самодостатньою дійсністю, що має автономне існування.
У романі порушено кілька філософських проблем: чи має право людина вкоротити собі віку?
Чи злочин це — покинути цей світ за власним бажанням? Чи буде колись закон, який дозволятиме людям самим обирати, коли йти з життя? В "Японському коханці" порушено складні психологічні моделі людської поведінки.
У ньому є різні відлуння, вирвані сторінки з листування між Альмою й Ітімеєм. І водночас історія Ірини, яка потрапила до прийомної американської сім'ї з Молдавії і яка тепер інспірує мешканців Лайт-хаузу розповідати про себе, також ключова.
У сюжеті про працівницю, що вміє закохувати (без іронії) в себе літніх безумців, чимало прихованих підсюжетів про травмовану сексуальність жінки.
Життя Ірини оприявнює складну проблему вибору-без-вибору. Ірину віддали до дитячого притулку, проте випадок був "милостивий" до дівчинки — її вирішила вдочерити американська сім'я. Щоправда, ця історія виявилася зовсім не такою щасливою.
В американській сім'ї Ірина стає жертвою збоченця в личині добропорядного чоловіка й батька. Пережита травма змінює ставлення дівчини до себе й власного тіла. В неї сформувалося викривлене розуміння сексуальності через пережиті сором і приниження, через огидний страх і зневіру.
Думка про те, що хтось, хто бачив ті жахливі відео і може впізнати її в реальному житті, викликає бажання заховатися від світу. І.Альєнде показує в романі кілька страшних сюжетів сучасного світу, в якому серед загальної добропорядності можна натрапити на справжнього монстра.
Історії героїв Лайт-хаузу — це загалом нещасливі історії. Альма, безперечно головна героїня роману (погодьмося, що Ірина — ключовий пусковий механізм у творі), — трагічна постать жінки, яка не змогла за життя зазнати "правильного" щастя, створити міцну сім'ю, насолоджуватися коханням із тим, хто готовий віддати заради неї все. Чому так сталося?
І.Альєнде пропонує окрему серію можливих відповідей: проблема полягає в соціально-родинних забобонах, у бідотті, в особливому світогляді Альми, яка хоче й водночас чомусь боїться пережити повноту щастя.
Історія з дитиною від Ітімея до кінця залишається непроясненою: чому дівчина так боялася розповісти коханому про вагітність? Чому краще було зробити аборт і, зрештою, розійтися? Чи була Альма щаслива у шлюбі після Ітімея? У шлюбі, який виник з крайньої потреби, з неприродного поєднання Альми з її ж братом Натаніелем?
У "Японському коханці" представлено інцестуальний шлюб двох людей, готових поєднати долі, аби хтось один не став жертвою громадського осуду (а осуду могли зазнати обоє, але про це згодом). Час молодості Альми, хоч його й названо в романі найпрекраснішим, — це доба заборон і табу.
Масова емансипація в американському суспільстві відбудеться за кілька років, коли у період сексуальної революції в Каліфорнії пари мінятимуться партнерами. Але це ще попереду. Альма — жертва свого часу й водночас, як видається, жертва власних страхів, які беруть гору. Епізоди, де жінка наважується зробити все, аби стався викидень, видаються жорстокими й незрозумілими. Проте чи є якесь лекало, за допомогою якого можна було б зрозуміти людину?
Крапку в цій жахливій історії з дитиною, яка, зрештою, гине, ставить Натаніель. Причому це відбувається в маленькому мексиканському містечку, куди вони приїхали, щоб Альма зробила аборт — без анестезії, в антисанітарних умовах і з допомогою невідь-якого лікаря Рамона, котрий більше скидається на гангстера.
Саме там Натаніель, побачивши все те жахіття, приймає остаточне рішення. Ця ситуація видається ще дражливішою з огляду на останню "загадкову" історію в романі: Натаніель — гомосексуаліст, який має тіньове життя з коханцем Ленні.
Почасти авторка прагне обґрунтувати інакшість Натаніеля: його самотність проявляється ще в шкільні роки.
Саме система виховання є джерелом тієї "інакшості", коли юнак замикається у просторі власних страхів, відчуваючи, що світ відторгає його. І все-таки гомосексуальна тема в романі видається зібганою. Вперше думка про гомосексуальність Натаніеля з'являється, коли читаєш про загадкову хворобу, при якій тіло вкривається жахливими виразками... Тоді й спадає думка про СНІД, на який, зрештою, й захворює герой. Проте впродовж усього роману немає й натяку на те, що Натаніель гомосексуаліст. І тоді сцена із "забороною аборту" сприймається ще більш болісно: жінка готова вбити власну дитину, аби не прирікати її (й себе?) на бідність, натомість брат-гомосексуаліст готовий пристати на фіктивний шлюб заради "збереження обличчя" дружини.
Проте це лише окремі зауваження до психологічного портрета в романі. Загалом "Японський коханець" — глибоко психологічна річ.
Перед читачем — історії з життя і про життя людей, яким випало перебути непростий час. Але коли часи були простими? Часи ж не вибирають, у них живуть і помирають (як у вірші О.Кушнера).
У романі, безперечно, наявні "маячки", які роблять його комерційно успішним і привабливим на ринку сучасної літератури, де історії про поєднання доброчесності й інцесту, шляхетності й тваринної жорстокості мають попит.
Роман І.Альєнде драматичний, трагічний, із проблисками світла й щастя, а ще — справжньої людської трагедії. І.Альєнде написала роман про людину привабливу й потворну, про час відчайдушний і незбагненний. Проте вірність любові видається найбільшим філософським питанням.
Життя, в якому доводиться ховати кохання, нестерпне й змарноване. А кохання таки перемагає все, як у фільмі "Милі кістки" або ж у сонетах Шекспіра. "Я впевнена, що то був він. Сталося от що: кохання Альми було таким сильним, що Ітімей прийшов по неї". Принаймні за авторським задумом у це мають повірити читачі.
