ЗМІ

Не вдаючись до послуг сумнівного рівню «спеціалістів» – від ворожок до політичних експертів і аналітиків – дізнаємося краще про те, «що було» і «що буде» з більш перевірених джерел. Принаймні до книжок цього ретроспективно-футурологічного огляду ще можна повернутися, перечитавши, натомість з експертами і ворожками гірше. Зазвичай після чергового свого «прогнозу» вони або зникають в юрбі чи в Ростовській області, або просто розводять руками після чергового свого «розводу» публіки.

Остап Дроздов. №1. Роман-вибух. – Л.: Видавництво Анетти Антоненко, 2016

…То що ж в Україні, спитаєте, крім суцільної зради ідеалів? Здебільшого «вічно старі люди, які ніби змагалися між собою, хто кого поховає першим, хто на чиїх поминках з’їсть фаршировані перці», а з молоді «егоїстичні самки розставляють пастки і задіюють увесь арсенал (криклива помада, перпендикулярні підбори, конусоподібні декольте) — все заради того, щоб добірного екземпляра сильної статі заманити, припнути на все життя до однієї вагіни». На перший погляд здається, що дебютний роман відомого журналіста – це чергова сповідь на тему «проклятого» минулого, що починається з радянського дитинства. І хоча з нього вийшли всі наші «патріотичні» сімдесятники, вісімдесятники з девяностиками включно, але ні в кого з них не було й мови про юні роки саме за окупаційного режиму. Якось так, знаєте, все про подрані колготи, піонерські лінійки, книжки-іграшки та іншу ностальгію «за справжнім», з чого несподівано виросли наші щирі патріоти. А ким вони були до того, цікаво? Натомість лише у двотисячних, перестрибнувши через непевної свіжості «національний» досвід попередників, які досі з лекціями про калинову сопілку виступають, дехто роззирнувся, та й прокляв це болото. Дивно, що це зробили молоді, на яких була єдина надія в 90-х, бо їхні батьки, як писав Юрій Тарнавский в поемі «У ра на», «просрали Україну сидячи за клунею комунізму».

ВСВІТІ, Ігор Бондар-Терещенко, 04.12.2016