Від пристрасті до самоти – один Уот

02.06.2016 0 Автор: 

Чотири дуже різні книги про любов до абстрактних понять і конкретних істот, самотність чоловіка, просто самотність і самотність митця. Трохи схоже на шлях до депресії. Проте достойна компанія авторів – запорука стовідсоткового книгоманського задоволення, де естетичне заступає клінічне.

Ісабель Альєнде. Оповідки Еви Луни альенде_финал

Переклад з іспанської Сергія Борщевського. — 

К.: Видавництво Анетти Антоненко, 2016. — 256 с.

Це така книга, наче Маркес усміхнувся із затертої в мережі фотографії, Амаду по-батьківськи поцілував у скроню, Астуріас став на секунду трохи легковажніший, а Карпентьєр поблажливо констатував: «Хроніка реального світу чудес».Якщо хоча б половина з цих прізвищ щось для вас означає, Ісабель Альєнде сподобається із вірогідністю у 99 %. І тут річ не в подібності до когось, а швидше, у спорідненості із традицією, не в канонах магічного реалізму, а світобаченні, яке мають люди від Гватемали до Чилі.

Сучасна чилійська письменниця − колишня політична вигнанка, журналістка, феміністка, красуня і розумниця. Її  твори перекладені 35 мовами, загальний наклад всіх книжок − 65 мільйоні примірників. Втім, творчість Альєнде критики з різних континентів оцінюють неоднозначно.

І тут дуже правильним було рішення «Видавництва Анетти Антоненко» почати знайомство з чилійкою саме зі збірки оповідань. Відомо, мала проза для українського читача як полум’я для метелика. Щоб обпектися об «Оповідки Еви Луни», треба бути ну дуже цинічним читачем, чи просто не любити латиноамериканську літературу як таку.

Пристрасні, лаконічні, непередбачувані − оповідання цієї книги перебувають між вигадкою і реальністю, адже сама Альєнде зауважує, що сюжети та образи часто бере з власного життя. Письменниці закидають комерційне використання здобутків святого Маркеса, хоча авторка «Оповідок Еви Луни» куди вища за гру в магічний реалізм, якою зловживає, наприклад, Лаура Есківель, і набагато ближча до Жоржи Амаду, бо ледь не в кожному оповіданні відчувається її повага і любов до простої людини, не міфічної, а з плоті і крові. Так, будуть моменти, коли початок оповідання здаватиметься мильною оперою з передбачуваним фіналом, проте Альєнде вміє повернути сюжет так, що виникає питання: «Коли ж вона нарешті схибить?!»

У збірці серед більше, ніж 20 оповідань, є твори сильніші, є слабші, але після прочитання книги залишається стійке відчуття задоволення, багатий післясмак, як від хорошого чилійського вина. Альєнде − це той випадок, коли терруар має значення, але її екзотичність не сприймається як виправдання можливих недоліків прози. Звертаючись до загальнолюдських цінностей, почуттів, властивих кожному з нас, авторка пропонує близькість спільних емоцій.  

Читомо, Анастасія Герасимова, 02.06.2016