ЗМІ

Книжка норвезького філософа Трюльса Вюлера коротко подає філософське та наукове розуміння часу. Вона постала як частина норвезької альтернативи до оксфордської серії «Very Short Introduction» («Дуже короткий вступ»). Норвезькі видавці запропонували авторам зі своєї країни писати науково-популярні книжки, присвячені серйозним науковим та філософським проблемам. Вюлер подав розуміння часу в філософії, фізиці, антропології, історії, релігії, літературі. Автор виокремлює два різні сприйняття часу. Перший є часом годинника, який існує для всього, що відбувається у світі неживої матерії. Другий – прожитий час, який не має відповідника в неживій природі. Крім того, розуміння часу він пов’язує з проблемою зміни. Факт зміни речей викликає в нас своєрідне здивування: спершу речі не існує, тоді деякий час вона існує, а згодом знову вислизає з існування.

Передусім Вюлер прагне з’ясувати, чи існує цілісне поняття «часу». Відтак за точку відліку бере проблему своєрідної відносности розуміння часу. Зокрема, запитує: а що, як кожне природне явище, кожне суспільство, кожен вид діяльности або, можливо, кожна людина мають свій особливий час? У нашому суспільстві ми потрапляємо під домінування годинника, а тому думаємо, що він може виміряти весь перебіг часу у Всесвіті. Іншими словами, ми схильні вважати, що весь світ пронизано однорідним часом. Тому й не розуміємо інакшости тривання життя, скажімо, в архаїчних суспільствах, позбавлених годинника.

Окрему увагу присвячено фізичному часові. Для цього автор звертається до теорії Айнштайна. Вюлер демонструє, як Айнштайн здійснив революцію, коли релятивізував поняття одночасности. Разом із тим автор зауважує, що поняття фізичного часу не дає людині змоги охопити переживання свого існування тут і тепер. Час при такому переживанні є чимось більшим, аніж низка подій одна за одною. Саме тому, подавши фізичну концепцію часу, Вюлер звертається до філософів, які мають власні міркування про час: Анрі Берґсона, Едмунда Гусерля та Мартина Гайдеґера. Ці філософи, переконує автор, стверджують: якщо наука не зважає на присутність минулого і майбутнього в теперішньому, вона упускає те, що робить час часом. Окрім того, проблему часу у філософії пов’язано з проблемою свідомости. Зокрема, Вюлер показує, що у творчості Берґсона наскрізною є ідея, що геть усе у світі перебуває в часі, час є формою свідомости, і тому свідомість становить суть існування. Через свідомість ми розуміємо час, оскільки частини часу «поскладано» подібно до частин свідомости.

Осмислюючи філософські концепції часу, автор, однак, не знайшов відповіді на запитання: якою мірою часовий горизонт людини охоплює також час фізики. Саме тому далі він звертається до різних поглядів на цю проблематику, які стосуються герменевтики часу, історичної свідомости, літературного схоплення часу та його символізації в культурі. Врешті, час презентовано в книжці як щось суто людське. Час, переконує Вюлер, не існує без людей. І доводить це твердження, беручи за основу ставлення людини до «зараз». Він доходить висновку, що не існує одного часу свідомих істот та іншого часу для неживих просторових об’єктів, а є лише людський час, який поєднує обидві складові.

Критика, Дмитро Шевчук, 14.08.2019