Не тільки Борхес і Маркес: цікава література Південної Америки
блог Якабу, Діана Горбань, 04.04.2019
Видавництво Анетти Антоненко
У планах Видавництва Анетти Антоненко на 2019 рік є переклад українською есеїстики та публіцистики світових класиків, ще не перекладеної в Україні, у проекті «Writers on writing». Зокрема трьох авторів – Хорхе Луїса Борхеса, Габрієля Гарсія Маркеса та Кларісе Ліспектор, прозу яких видавництво друкувало раніше.
У травні тут планують видати збірку Хорхе Луїса Борхеса у перекладі Сергія Борщевського. «Сім вечорів» – це сім публічних лекцій геніального письменника. У цій книжці один із зачинателів нової латиноамериканської літератури розмірковує про мистецтво літератури та книги, про поезію і прозу, про природу уяви, сну і мислення, про філософську систему буддизму і кабали, аналізує філософські проблеми людської історії та, насамкінець, свою сліпоту і життя з нею. Цю книжку варто прочитати, тому що автор не просто собі міркує про ті чи інші речі, він зливається зі своїми думками і з самими темами. Наприклад, у першій лекції Борхес міркує про «Божественну комедію» Данте Аліг’єрі. І його висловлення дають можливість зрозуміти не так Данте, як самого Борхеса, його природу і особистість.
У квітні вийде друга збірка «Записки для молоді. Про написане і пережите» Кларісе Ліспектор, бразильської письменниці українського походження. Це зібрання роздумів про письмо і процес написання не лише проявляє на літературний здобуток і життєву дорогу Кларісе, а є своєрідним посібником для молодих авторів. Анетта Антоненко пише, що для деяких читачів ця книжка буде приводом для пошуку шляхів тлумачення засад її творчого доробку, інші напевне відчують поштовх до того, щоб описати чи навіть закарбувати історію власних життів.
А от «Скандал сторіччя» – це вибрані матеріали колумбійського письменника Габрієля Гарсії Маркеса за 30-річний досвід у журналістиці. Там і перші публікації 1950-х років і статті 80-х років, які Маркес писав для іспанської газети El Pais. Ці матеріали можна вважати документами часу та епохи: політичні перевороти та «Особистий Гемінґвей» Маркеса, привид Нобеля, розповіді про те, як пишуть романи й історії, якій автор не зміг дати назви. Також видавці обіцяють, що в книзі будуть його репортажі, такі як «Розповідь моряка, який зазнав корабельної аварії…» та «90 днів за “залізною завісою”» (нотатки про поїздку до СРСР та країн т. зв. соціалістичного табору). У цьому ж видавництві вийшли знакові книги, які ми виділили окремо:Ця книжка залишає такий ледь помітний опік, який схожий на опік від ватри десь вночі посеред лісу, коли ти залишився сам на сам, коли вже встиг притишити внутрішню бурю і дивишся на той вогонь, на ті всі вогні. Так схоже з оповідками аргентинського письменника Хуліо Кортасара. Мабуть, тому цю збірку оповідань вважають однією з найкращих кортасарівських творів, написаних під час життя у Парижі. Нове видання присвятили Юркові Покальчуку, який вперше переклав Хуліо Кортасара українською в 1983 році. Спеціально для цієї книги Сергій Борщевський переклав три оповідання з цієї збірки, які були відсутні у тому першому виданні.
«Усі вогні – вогонь» – це 8 оповідей про випадки з життя людей, які, з одного боку, є буденними, а з іншого – парадоксальними, бо сигналізують нам про наші схожі дії чи стани, можливо, не так гіперболізовано і, може, з іншими нюансами. Ви починаєте думати синхронно з героями, бо вже раптом стали героєм його оповідки чи співучасником. Наприклад, в історії «Здоров’я хворих» родичі не наважились сказати мамі правду про загиблого сина, і ця брехня настільки поглинула їх, що вони забули про реальність, з якої все починалось. А в історії «Південна автострада» звичайна автомобільна тиснява будить в людях архаїчні ритуали та спосіб існування, увагу до дрібничок чи намір ставити ближчими з людьми, яких ніколи не зустрінеш. Одним словом, забути про поспіх, в якому ніхто не знає про інших і лише дивиться вперед. А в оповідці «Інше небо» герой наче втікає від себе і від рутини вулицями Парижа. І, можливо, дівчина, яку він зустрів випадково, його врятує, а, можливо, це лише примара.
Багато хто з нас переживали буремні зими і разом з автомобільні пригоди. Іноді зими здирають маски ординарності, і ви дізнаєтесь про себе і про інших складні життєві історії, які роблять вас солідарними. Отже, ви їдете вуличками Брукліна в хуртовину, думаєте про здоров’я вашої кішки, роботу і невгамовний снігопад, і раптом вдаряєтесь в чиюсь машину. Так трапилося з Річардом, героєм роману чилійської письменниці Ісабель Альєнде «Там, за зимою». Цей випадок, можливо, невипадковий, призводить до того, що він та його сусідка і колега Лусія стають спільниками в практично детективній історії Евелін, дівчини, яка нелегально працює в Нью-Йорку. Якщо цей випадок відбувається впродовж кількох днів у Нью-Йорку, то розкривання сутності героїв охоплює десятки років на теренах США, Чилі, Гватемали, Мексики, Бразилії. Зимова пора тут не лише є тлом, від якого мерзнуть пальці і носи, але характеризує стан душі героїв, адже вони через свої життєві дилеми забули про власні душі і серця, які ще здатні любити, дружити і бути солідарними. До речі, Ісабель є племінницею відомого чилійського політика та президента Сальвадора Альєнде, якого інколи згадує в своїх романах.
Люди позбавлені сну. Ми спимо майже третину свого життя, інколи навіть не звертаємо уваги на важливість та загадковість цього процесу. Бо і справді сон допомагає нам відрефлексувати все, що з нами відбувається, інколи він може мати психотерапевтичні наслідки. Ми можемо на нього не зважати, але дуже страждаємо, коли сну недостатньо, можливо, навіть не усвідомлюємо цього. Інколи нам сняться жахи чи еротика, інколи ми висипаємося, а інколи – ні, можемо налаштовуватись на інші часові пояси і налагодити ритми, а інколи навіть вдома не можемо з цим впоратись. Про сни розмірковують всі: від вашої бабці чи друга до Шекспіра, бо це якийсь особливий світ, яким ми можемо усвідомлено керувати і можемо споглядати. Письменниця Ана Морено та доцент з біології та хімії Д’єго Калб «заповзялися спати й розповісти про це, а натомість одержали першу премію на конкурсі “Наука, що гавкає”». Автори, ніби розмовляють з тобою на кухні про сон і діляться короткими інструкціями, як спати і що з цим робити.
Це збірка 13 оповідань бразильської письменниці українського походження. Цікаво, що її новели у прочитанні дуже в’язкі, і наліплюються на тебе практично одразу, і складно зрозуміти, в якій ти реально в конкретний момент перебуваєш. Здається, письменники з Південної Америки у малій прозі неперевершені. Ось той таки магічний реалізм, про який всі говорять, він тут також є, і ти хоч-не-хоч, а вростаєш в нього своєю реальністю. Цими оповіданнями Кларісе Ліспектор намагається розібрати хід думок і хід дій героїв в буденному житті, в певний момент якого відбувається певний перелом свідомості: прозріння чи усвідомлення певних речей про себе чи про когось. Наприклад, таким чином побудовані дві перші оповідки «Марення і пияцтво розпусниці» та «Любов». У розповіді «День народження» письменниця фактурно та абсурдно розписала день народження найстаршої господині родини. А в однойменній оповідці «Сімейні узи» авторка дає нам помацати власне ті вузлики, які виникають між членами сім’ї та родини. Особливо про почуття та думки, які ми ховаємо якнайдалі від близьких, аби їх не налякати.
