Флешмоб #КнижковіІсторіїКохання завершився, проте справжнє кохання триває. У рамках цієї рубрики авторки блогу читали ще одну книжку-новинку – «Там, за зимою» відомої чилійської письменниці Ісабель Альєнде. Книга вийшла друком у Видавництві Анетти Антоненко.
Про що розповідає книжка? Чим ця історія особлива? Які враження та почуття вона викликала в оповідачок? Читайте далі в потрійній рецензії.
Оглядачки
Оля @helga_reads: у старшому підлітковому віці (десь після 15-ти років) романтичні сюжети приваблювали мене найбільше. Саме тому було прочитане все, що було в доступності й хоч якось відносилося до цього жанру. Після того, як у мене з’явилося реальне особисте життя, читати про чужі стосунки стало не так захопливо .Та все ж іноді цікаво поринути в переживання уявних героїв.
Оксана @wanderlust_reading: зачитувалася пристрасними жіночими романами в 15 років, зараз же найчастіше сміюсь над їхніми головними героїнями. Проте гідні сюжети та персонажів досі знаходжу в цьому жанрі, тому не припиняю читати книжки з милими обкладинками. Інколи навіть вмиваюсь сльозами над ними, переживаючи за долю закоханих.
Поліна @belle_library: прагматизм та сарказм – це про мене. Саме тому, зберігаючи жорсткість і реалізм у житті, у книжковому світі я іноді люблю поринути у світ із райдужного зефіру та романтичних почуттів. Проте, ключове слово тут «іноді». Я досить вибагливий читач у цьому жанрі й не люблю завелику кількість романтичних теревенів, тому з великою цікавістю готова поринути у вир романтичної книжки аби переконатись, що сучасні книжки про кохання – особливі.
В очікуванні розв’язки
Оля: у книжці«Там, за зимою»трьох зовсім різних людей зводить разом неймовірний ланцюжок подій і вони не мають іншого вибору, окрім як розкритись один перед одним. Основна сюжетна лінія, яка звела наших героїв докупи, видалася мені надто надуманою, як то бувало в латино-американських серіалах, що показували в нас на телебаченні років 15-20 тому. Не буду розкривати деталі, бо для мене було несподіванкою те, як усе закрутилось.
Розпочинається роман доволі спокійно, авторка знайомить нас із першою головною героїнею, Лусією. Вона самотня, їй за 60 і з перших сторінок ми розуміємо, що вона має симпатію до чоловіка, у якого винаймає своє помешкання в Брукліні, до того ж він за сумісництвом її сусід. Уже потім ми дізнаємось, що вона біженка з Чилі і всю історію її життя, яка видалася мені дуже сумною, але читати про неї було цікаво.
Наступним Альєнде виводить Ричарда, він на 2 роки молодший за Лусію і з першого погляду здається, що він нудний, занадто буркотливий та сумирний старигань (за думками й поведінкою, не за роками). Але з розвитком подій стає ясно, що він не завжди був таким.
Третьою нам представляють зовсім юну Евелін, чия доля зворушила мене найбільше. Якщо ви вважаєте життя в Україні не надто приємним, почитайте про Гватемалу. У мене від жаху ворушилося волосся на голові, невже в сучасному світі бідні люди можуть жити аж так жахливо, з постійним відчуттям страху за своє життя й за долі своїх рідних, особливо молодшого покоління.
Буду відвертою, це не захопливе читання, коли неможливо відкласти книжку в очікуванні розв’язки. Навпаки, після важких сцен хотілося відкласти історію трошки полежати й дати своїм думкам прийти до ладу. Ця книга про несподіване кохання, про непросту долю біженців, про сімейні проблеми і втрати, про дружбу, взаєморозуміння й підтримку.
Пристрасті посеред засніженої дороги в нікуди
Оксана: Ісабель Альєнде — друга авторка з Чилі, чия книга поповнила мій читацький багаж (першим був Луїс Сепульведа та його чудовий «Старик, который читал любовные романы»). Мабуть, творчість таки залежить від географії походження автора – з прочитаного можу сказати, що Південна Америка означає наявність у книзі палких героїв та пристрастей
Трьом персонажам своєї книги — Ричарду, Лусії та Евелін — Альєнде присвячує розділи книги, іменуючи їх відповідно. Так, розділи під назвою «Евелін» розкажуть про долю молодої біженки з Гватемали, яка ховається від мафії; іменовані «Лусія» поділяться історією юної душею, та не роками викладачки університету; ті, що несуть назву «Ричард», дадуть змогу дізнатися про причини відлюдькуватості єдиного чоловічого персонажа книги. Поєднані несподіваною та небезпечною оказією, герої рушають у авантюрну подорож – а навколо мете сніг…Можливо, атмосфера заметілі допоможе їм розкрити серця та розповісти про наболіле та жахливе – і це вилікує всіх трьох. Можливо.
Інколи розділи ковталися мною один за одним, а подекуди я затягувала читання — думаю, причиною цьому є бажання авторки використати всі можливі жалісливі лінії, водночас створивши любовний роман з елементами детективу. Вважаєте, неможливо? Читайте Альєнде!
Я розумію, що доля переселенців, біженців не може бути легкою — і зараз кажу не про це. А от лінія Ричарда відверто видається гіперболізовано-надуманою, призначеною видавити сльози в читача (або ж викликати зневагу до героя). Хоча мій внутрішній цинік кричав з усіх сил «Не вірю!» Просто мені було забагато того, що дає автор.
Переклад від Видавництва Анетти Антоненко виконано на рівні — чисто та гарно, мова грає, слова ллються. Ну, а питання до сюжету нехай будуть для вас на інших важелях вагів під час вибору книги
Ця книга розкаже вам більше, ніж ви думаєте
Поліна: Ісабель Альєнде дуже талановита авторка, яка вміє розказувати історії. Перші сторінки сприймаються як легка й невимушена розповідь, і коли читач уже приготувався до справ сердечних – у прямому й переносному сенсі здіймається справжній буревій. Я не очікувала такої історії, тому сніг застав мене зненацька. Навіть, була змушена відкласти книгу на деякий час аби зрозуміти – це не роман про кохання, а точніше не тільки про кохання. Це роман про важкі долі та про те, як треба залишатися людяним у будь-якій ситуації.
Історії про вимушених переселенців завжди б’ють у саме серце. Жорстокість у рідній домівці змушує людей подаватися в небезпечні мандри в пошуках кращої долі. Діти, молоді дівчата, працездатні парубки – усі вони згодні пройти крізь тортури на цьому світі, аби віднайти гармонію та здобути достойне життя. У такі моменти, коли мені в руки попадають такі книги, моє серце починає нити – за кожну людину, у дім якої закралася біда.
Проте, не подумайте, що книга Ісабель Альєнде «Там, за зимою» важка і сповнена неймовірних жахіть. Так, у книзі є декілька важких сцен (з пісні слів не викинеш, а історію, нажаль, не перепишеш), але всі події на своїх місцях.Читати цікаво, хоча іноді можна заплутатися в переходах від однієї історії до іншої. У книзі багато імен, які незвичні для нашої мови, тому потрібен час, аби звикнути.
Підсумовуючи свої враження, скажу, що книга цікава. Не завжди я погоджувалася з авторкою (історія головного героя-чоловіка була трохи натягнута і вже занадто «серіальна»), але то вже може я занадто прискіплива. Життя – це не завжди казка, але воно може стати казковим у найнесподіванішу мить. Навіть якщо у ваше авто вріжеться машина з небіжчиком.
Кому варто прочитати
Оля: співчуваючим долі народів, які вимушені воювати.
Оксана: любителям південно-американської літератури та романів про почуття.
Поліна: поціновувачам романів про долі людей.
Кому не варто читати
Оля: любителям такого сюжету, що швидко розвивається.
Оксана: тим, хто не готовий страждати через долі персонажів.
Поліна: тим, хто боїться історій про переселенців та про життєві драми.
Схожі книжки
Оля: Ісабель Альєнде «Оповідки Еви Луни».
Оксана: Марсело Фігерас «Камчатка», Луїс Сепульведа «Старик, который читал любовные романы».
Поліна: «Підземна залізниця» Колсон Вайтхед.
