Під час Паризького книжкового салону на Українському стенді відбулася зустріч із видатним європейським письменником і драматургом Еріком-Емманюелем Шміттом, який говорив про читачів, перекладачів та свою нову книжку.
Париж — місто людей, які читають. Париж — місто письменників і читачів. Літературних агентів, промоутерів і перекладачів. Париж дихає літературою. Paris c'est lire.
Тож не дивно, що саме в цьому місті щороку відбувається перша у Франції і друга за значимістю в Європі літературна подія — Книжковий салон.
Цього року Салон проходив 15—19 березня. Після тривалої перерви — завдяки зусиллям Посольства України у Франції та ентузіазмові українських митців і громади — на Салоні був Український стенд. Стильний, прикрашений чудовими витинанками, просто завалений цікавими книжками і запруджений активними учасниками. Très fier et très dynamique.
Однією з головних подій на Українському стенді була зустріч із відомим франко-бельгійським письменником Еріком-Емманюелем Шміттом. Така зустріч стала можливою завдяки підтримці Посольства Франції та Французького інституту в Україні.
Видавець Анетта Антоненко розповіла, що історія перекладів творів Шмітта розпочалася досить давно з його найвідомішого тексту — "Оскар і Рожева Пані" (з 2015 р. на основі цього тексту зірковий дует режисера Ростислава Держипільського та актриси Ірми Вітовської створив однойменний благодійний театральний проект, який не лише завоював серця глядачів, а й зрушив з місця дуже болючу тему паліативної медицини в Україні).
— Ми доволі часто видаємо книжки Шмітта, — каже пані Анетта. — І український читач дуже любить цього автора. Нас просять видавати ще й ще, але встигнути за паном автором важко, він пише швидко. Утім, стараємося!
Сам Шмітт у рамках зустрічі зазначає:
— Мені байдуже, з якої країни читач, мені байдуже, перекладний текст чи оригінал, тому що я казатиму собі — головне, що мої книжки читають. Власне, для цього я їх і пишу, і для цього їх видають.
Видатний письменник бував в Україні лише раз, але повернувся додому з незабутніми враженнями. Він каже:
— Для мене кожна країна — це музика. Я був здивований, скільки я насправді всього знаю про Україну, хоча доти мені здавалося, що не знаю нічого.
Коли Шмітта запитали, що йому відомо про сприйняття його книжок і п'єс в Україні (та інших країнах), автор зізнався, що зазвичай в усьому покладається на своїх перекладачів. "Перекладач — це місток між культурами. Перекладачів треба цінувати", — сказав він.
Музику згадали недаремно. На Книжковому салоні Шмітт презентував свою нову книжку — повість "Пані Пилінська і таємниця Шопена". Залюблений у творчість Моцарта автор цього разу віддав своє перо іншому видатному композиторові — Шопену.
Цей невеличкий за обсягом твір входить до "Циклу про невидиме", який багато років тому був розпочатий саме "Оскаром…".
Під час зустрічі говорили про проблеми з авторськими правами на перекладні театральні тексти в Україні. На жаль, далеко не завжди драматург отримує бодай щось від численних постановок своїх п'єс в Україні. Шмітт висловив упевненість, що ситуація невдовзі зміниться. За його словами, в Україні скоро з'явиться його субагент, із яким театрам доведеться мати справу.
— Чи хотіли б ви написати про Україну? — таке питання не спантеличило бельгійця.
Він загадково усміхнувся й сказав:
— Після цієї зустрічі я обов'язково щось напишу. Ось побачите! У мене в голові безліч різних історій, вони постійно просяться назовні. Деякі кружляють там уже понад 20 років. І є дещо, що зацікавить саме вас, українців…
Як зізнався письменник, він радий у свій перший день на Салоні потрапити на Український стенд. При цьому варто зауважити, що цього разу Росія була країною-гостем Салону, однак 15 березня, під час офіційного відкриття, президент Франції Емманюель Макрон не завітав на величезний російський стенд (червоного кольору та з інсталяцією у вигляді ґрат, яку деякі дотепники з нашого стенду назвали "тюрмою народів"), але встиг поспілкуватися з аташе з питань культури Посольства України у Франції Іреною Карпою, яка подарувала йому книжку — оповідання Олега Сенцова у французькому перекладі Ірини Дмитришин.
— А як ви пишете? — своєю відповіддю на таке запитання Шмітт трохи здивував. Бо виявився сучасним.
— Раніше я був залежним від паперу, — каже письменник. — Але з появою комп'ютера все стало швидше й простіше. Мені легше зануритись у свій текст, своїх персонажів, і це вже не забирає стільки часу, як бувало раніше.
