ЗМІ

У книжці відомого норвезького науковця і правозахисника Даґа Ейстей на Ендшьо проаналізовано величезний масив інформації щодо непростих стосунків між сексом і різноманітними релігіями протягом всієї історії людства й у різних світових культурах. Секс та релігія неминуче і нерозривно пов’язані між собою. Релігія забороняє і регулює, засуджує і благословляє, карає і роздає нагороди. Чи є секс священним або стає огидним, цілковито залежить від того, як релігія визначає це. Ваш сексуальний партнер, сімейний стан, колір вашої шкіри і ваша релігія або каста – це все чинники, які можуть привести до порятунку або загибелі. Автор ґрунтовно розглядає низку питань щодо взаємовідносин між сексом і релігією. Серед них: проблема допустимості чи заборони статевих стосунків за межами шлюбу; ставлення різних релігій до дозволу священикам займатися сексом, до гомосексуальних статевих стосунків і сексу між представниками різних рас, до сексуального самозадоволення тощо.

Публікуємо уривок із книжки, який люб’язно надало Читомо «Видавництво Анетти Антоненко».

Буддійське бачення Міцуо Садамото священної гомосексуальності не єдине в релігійному ландшафті, і воно не є домінуючою тенденцією. Жодна з основних релігій не має однозначно позитивного ставлення до гомосексуальності, проте серед усіх релігій можна знайти більш-менш позитивне відношення. У рамках будь-якої релігії завжди є вірні, які стверджують, що їхня релігія має розглядатись як гомопозитивна.

Міцуо втілює цю ідею в рамках японського буддизму. Буддійські монастирі в Японії були відомі як місце, де існувала гомосексуальна любов, зазвичай між чоловіками різного статусу та віку. Деякі чоловіки пішли в чернецтво саме через любов до інших чоловіків.

Буддизм і чоловіча гомосексуальність особливо тісно пов’язані одне з одним у Японії. Вважається, що езотеричний буддизм і гомосексуальний чоловічий секс започаткував у Японії в ІХ столітті бодхісаттва Кобо Дайсі, той самий, який просвітив Міцуо щодо сексу між чоловіками.
.

.
Протягом XIV–XVI століть набув популярності прозовий жанр тіго моногатарі – збірки оповідань про стосунки між ченцями та юними послушниками (тіго). Ці історії зазвичай закінчуються тим, що монах утрачає свого коханого, але саме через цю втрату досягає найвищого визнання. Гарний молодик насправді є втіленням великого бодхісаттви, буддійського святого, який за допомогою гомосексуального акту наділяє ченця просвітленням.

Кітамура Кігін, учений і радник при сьогунаті Токугава, у 1667 році опублікував збірник гомоеротичних віршів «Квіти азалії», де центральну роль грає знов-таки буддизм. Більшість віршів – це освідчення в коханні, які монахи присвячували молодим послушникам. Найстаріший вірш, датований Х століттям, вірогідно, належить учневі Кобо Дайсі. Кігін достатньо чітко пов’язує гомосексуальність і буддизм. У передмові він пише:

 

«Позаяк Будда заборонив відносини між чоловіками та жінками, ченці не мали іншого вибору, оскільки вони не були зроблені ні з каменю, ні з дерева, крім як практикувати кохання з хлопчиками… Ця форма кохання виявилася глибшою від кохання між чоловіком і жінкою. Вона вражає серце аристократа та воїна. Навіть гірські жителі пізнали це задоволення».

 

Ми знову зустрічаємо постать старого святого-гомосексуала Кобо Дайсі в збірці оповідань «Дзеркало чоловічого кохання», написаній Іхара Сайкаку в 1684 році. На думку автора, «Кобо не проповідував глибину задоволення від цього кохання [між чоловіками] поза монастирями, тому що він боявся вимирання людства». В передмові Сайкаку пов’язує секс між чоловіками не тільки з буддизмом, а й з японською національною релігією – синтоїзмом. Спираючись на міфологію синтоїзму, Сайкаку вважає, що чоловіча гомосексуальність існує від початку часів, походячи від фалічного «дорогоцінного спису з небес». Гетеросексуальність з’явилася на покоління пізніше. Інакше кажучи, Сайкаку стверджує, що релігійною основою буддійських храмів і синтоїстських святилищ було їхнє функціонування як місце зустрічей чоловіків, які бажали інших чоловіків.

Сучасний рівень визнання гомосексуальності в Японії не має нічого спільного з минулим значною мірою через зовнішні впливи та прагнення японської влади модернізувати свою країну за західним зразком. Така трансформація ставлення до цього питання трапилася ще в середині ХІХ століття, коли країна після тривалого терміну ізоляції вперше відкрила себе зовнішньому світові. В 1873 році за німецьким прикладом була введена заборона на секс між чоловіками. Через десять років за порадою французьких правознавців ця заборона була скасована, оскільки гомосексуальність більше не мала суспільного визнання й, отже, втратила і свою центральну роль у релігії.
.

.
Якщо залишити Японію та перетнути Жовте море, можна виявити, що в китайському суспільстві довгий час існувало схоже сприйняття сексу між чоловіками. Від ІІ століття до н.е. гомосексуальність відігравала ключову роль у китайському буддизмі. Так само як буддизм був
тісно пов’язаний із синтоїзмом у Японії, важко відрізнити буддійські, даоські, конфуціанські й інші найдавніші китайські релігійні вірування одне від одного. Чоловіча гомосексуальність була прийнята на найвищому рівні суспільства, що дає уявлення про релігійний світогляд у Китаї.

Сима Цянь близько І століття до н.е. у своїх відомих працях пише про імператорів-гомосексуалів початку династії Хань. Наприклад, імператор Вень закохався в човняра імператорського палацу після того, як йому приснилося, що той допоміг йому досягти безсмертної обителі. Пізніше імператор Вень був похований разом зі своїм коханцем, хоча обидва чоловіки були одружені. Сумісне поховання показує, як позитивно у релігійному контексті розглядалась одностатева любов.

 

Це позитивне розуміння збереглося навіть після правління династії імператорів Хань, незадовго до народження Христа, від часів імператорства Ай-ді, який настільки був зачарований своїм коханцем, що призначив його головнокомандувачем армії. Він навіть уважав за краще відрізати рукав своєї дорогоцінної туніки, ніж потурбувати сон свого коханця.

 

Така історія постійно переказується в китайській літературі, тому любов між чоловіками згадується як «пристрасть відрізаного рукава». Під проводом некитайських династій, наприклад монголів і маньчжурів, ідея гомосексуальності не викликала значного захоплення. Як і в Японії, китайська опозиція гомосексуальності зросла під впливом Заходу. Коли владу перебрали комуністи, гомофобія захопила Китай, хоча гомосексуальність ніколи офіційно не була заборонена. Були періоди активного переслідування; за часів правління Мао гомосексуальність
була визначена «такою, що не існує».

Позитивне ставлення релігії до гомосексуальності в Японії та Китаї слід також розглядати в більш широкому контексті буддизму. Як указував Кітамура Кігін, поширеність гомосексуальності в чернецтві спричинена загальною опозицією буддизму до гетеросексуальності. Згідно з буддизмом, найгіршим аспектом сексу було продовження роду, тому гомосексуальність уважалася кращою за гетеросексуальність. Тож не дивно, що одностатевий секс дістав широке визнання в інших гілках буддизму.
.

.
Надлишок бажання становить проблему незалежно від сексуального партнера. Різні ранні буддійські тексти в не дуже позитивному світлі описують так званих pandaka, жінкуватих чоловіків, звинувачуючи їх у потязі до чоловіків-не-pandaka. У цьому випадку проблему становить не одностатевий аспект, а нестримне бажання. Отже, pandaka прирівнюються до жінок-повій або хтивих молодих дівчат. Тому Будда відмовився висвячувати pandaka в монахи.

Усе ж мати статеві стосунки з женоподібним чоловіком-pandaka було менш тяжким злочином для ченця, ніж займатися сексом із жінкою. Найменш тяжким злочином було займатися сексом із чоловіком-не-pandaka, який не страждає від безмежного бажання, що притаманно жінкам і pandaka. Отже, тут ми маємо цікаву й абсолютно чітку розстановку різновидів сексу та визначення, що саме є найменш тяжким для ченця. Найкраще займатися сексом зі «звичайними» чоловіками, а потім уже із чоловіками-pandaka. Очевидно, гетеросексуальний акт є найгіршим вибором.

Читомо, 17.06.2017