ЗМІ

Видавництво Анетти Антоненко – Ніка-Центр, 2020. 216 с.

Переклад з німецької: Олександра Юдіна

«Людська культура ґрунтується на лайні»

Протягом багатьох століть в людському суспільстві існувало безліч табуйованих тем. Віра, людське тіло, інтимні відносини, насильство та інші резонансні проблеми лиш у минулому столітті увійшли в культурологічний спектр наукових досліджень. Сучасні читачі спокійно реагують на книги, які бентежили людей ще півстоліття назад, як наприклад «Історія еротизму» Жоржа Батая вперше видана у 1951 році (українською мовою видано у Видавництві Анетти Антоненко, 2021). А сьогодні уже нікого не дивує науково-популярне дослідження Лорі Мінц, викладачки психології сексуальності в Університеті Флориди, із кричущою та досить пікантною назвою – «Кінчай! Твоє право на задоволення» (Видавництво Книголав, 2020).

Однак, не всі проблеми навіть тепер стали «прийнятними» для широкого коло співрозмовників. Про деякі беззаперечні табу, дещо із соромом, тихенько мовчать в інтелектуальному товаристві. Вони досі залишаються непомітними та «глибоко під землею», як і сам об’єкт культурологічного дослідження, в буквальному розумінні цього речення. Адже мова піде про річ, так би мовити, досить звичну і щоденну: його величність Лайно.

«Власне, воно є найбуденнішим у світі, одначе разом зі словом, що його позначає, воно лишається обтяженим різноманітним табу. Перед лицем всіх цих амбівалентностей неминуче постає принципове запитання: що таке, власне, лайно?»

У Флоріана Вернера – німецького науковця, журналіста, музиканта та видавця, за майже два десятиліття вийшло декілька строкатих книг із вельми незвичайними темами. Тільки подумайте собі: культурна історія корови («Die Kuh: Leben, Werk und Wirkung», 2009), равликів («Schnecken», 2015) та мудрість інших тварин («Die Weisheit der Trottellumme: Was wir von Tieren lernen können», 2018), дослідження сором’язливості («Schüchtern: Bekenntnis zu einer unterschätzten Eigenschaft», 2012), зон відпочинку («Die Raststätte: Eine Liebeserklärung», 2021) та нетипові історії про 92 хімічні елементи («Helium und Katzengold», 2014), тощо. Проте, найвідомішою книгою автора залишається книга «Темна матерія. Лайно: історія лайна» (Dunkle Materie. Die Geschichte der Scheie), про «стосунки людства з темною матерією», тобто лайном, та його вплив на розвиток людської цивілізації.

«Ми народжуємося між калом і сечею»

Німецький автор, погодьтеся, вихоплює досить вдалу цитату в Августина Блаженого, вказуючи у першому розділі, з промовистою назвою – «З глибини», про важливість свого дослідження. Адже «темна матерія» супроводжує людство (та й інші живі організми) від зорі виникнення і до цієї хвилини, хоча його завжди стараються приховати. Проте, як відзначає сам Вернен: саме сьогодні людство переживає «фекальний ренесанс».

Прикладами цього слугують популярність роману-бестселеру Шарлотти Роше «Вологі ділянки», дитяча книга «Про маленького крота, який хотів знати, хто йому наклав на голову», фільмів «Борат», «Придурки», та «Мільйонер з нетрів», мистецька робота Макрса Квінна потрет-бюст «Shit Heard», створений з його екскрементів. Особисто мені згадується оповідання Чака Поланіка «Кишки» (українською мовою не перекладено), як найбільш виразний приклад ціїє «глибоко екстримальної» тематики в літературі.

«Звісно, наше сприйняття світу істотно залежить від мовних засобів, які ми маємо у своєму розпорядженні для називання речей. Одначе те, що годиться для позначення світу взагалі, знайчною мірою годиться й для лайна: воно вищою мірою конструюється дискурсивно»

Розібравшись з біологічними моментами об’єкта дослідження, автор вводить читача в етимологічний та історичний екскурс «темної матерії». Можливо, у вас викличе посмішку, але на позначення лайна дитячим словом «кака» послуговувалися ще давні греки («kakkao»), римляни («cacare») та кельти («cacha»). Тільки подумайте собі, що перші законодавчі акти «цивілізованої дефекації» були розроблені лишень в XVI ст. у Центральній Європі, а до того: «… звичайним явищем під час їжі просто перед дверима обідньої зали чи або хоч би де заскочив позив до випорожнення чи сечовипускання тут же облегшувалися»

Закінчивши з історію, Флоріан Вернер розглядає «темну матерію» у культурологічній площині, наводячи факти, історії та цитати з різних джерел, навіть з Біблії. Автор розглядає на перший погляд досить «дикі поняття»: про поїдання лайна (як біблійне застереження, катування часів Тридцятирічної війни чи сексуальної практики у романі Маркіза де Сада «120 днів Содому»), лайна, як комічного (наприклад, що посмішка Мони Лізи зумовлена облегшенням), божественного чи диявольського явища (розділи «Бог є кал» і «Диявол, утім, також»). Видається кумедним і вічність «темної матерії» у творах мистецтва. Так, італійський митець Мандзоні у 1961 році висловив безсмертну тезу про те, що: «Але треба визнати: коли колекціонер хоче придбати щось ще інтимніше й належне особистості художника, то лайно останнього є найкращим виходом».

Не дивлячись на можливу абсурдність дослідження, книга Флоріана Вернена доволі цікава, вражаюча, місцями викликає посмішку, здивування, а то й відразу. Однак її хочеться час від часу перечитувати знову, згадувати наведені факти та образи. Нестандартність думок та побудова тексту підкупляє. Влучність цитат та виваженість висновків, а особливо, інтелектуальна складова та розміреність, навіть такої контроверсійної проблематики, яку, здалося б, не варто припідносити на показ серед шляхетного товариства, робить працю німецького автора унікальною. Звичайно, це не ґрунтовна монографія чи глибоке наукове дослідження, а коротка науково-популярна розвідка, але чи ви готові копати (тобто читати про) ще глибше?!

«Але якщо творча діяльність часто порівнюється з процесом травлення – особливо коли, що народжується в голові, не в останню чергу виявляє зв'язок з животом або кишковим мозком, – то немає нічого дивного в тому, що плоди цих обох видів діяльності нерідко порівнюють між собою»

Читай, ігор Антонюк, 13.01.2022