ЗМІ

Вражає у першу чергу в цих книжках навіть не те, що багато чого з всесвітньої чи локальної історії ми не знали, або знали не зовсім так. 

 

Уміння подати факти, сюжети чи коментарі з психологічною напругою такого рівню, що не відірватися від тексту – ось дійсно вражаюча риса цього нестандартного чтива.

Ігор Астапенко. Чаполоч. – Л.: Видавництво Анетти Антоненко, 2019

 

Фото: Видавництво Анетти Антоненко

Ця несподівана для нинішніх реалій метафорична притча про людську самотність – дебютний роман  автора, який продовжує традицію психологічної прози. Крім того, він справжній поет і лінгвістичний еквілібрист, його образна мова створює за кожним предметом багатошарову тінь свіжих смислів. Отже, тонке відчуття мови, але не Медвідь чи Пашковський. Вживає суржик, але не Бриних і не Подерв’янський. В анотації за втора розписалися, згадавши як предтечу Сашу Соколова. У Школі для дурнів він використовує потік свідомості, нагадуючи Джойса, у нашому ж випадку автор спробував те саме зробити з місцевим матеріалом.

«То дивіться на омелу. Коли омеліле дерево втрачає листя, його кругла недуга стає ще виразнішою. Як жінка, на якій залишилися тільки родимки й хрестик». Або не так, більш прозаїчно, але не приземлено. Наче Хлєбніков, який набагато раніше за Соколова мелос з онуч витягував. «Детуся! Если устали глаза быть широкими…» Майже те саме в нашого автора ««Мілочко! Пам’ятаєш минулий березень? Снігу було по самі душі. Ше хтось у криниці втопивсь. Зоя, здається. Я не любив її. Не вона? Тоді й зараз не люблю. Буде довго жити. Налий. Так ось, я тоді зрубав аличу. Аличу Йосі. Він досі не знає. Вона мені заважала. Але я не про це, Мілочко. Коли в тебе день народження? Ти ж знаєш. Тоість - Ви знаєте. Підкури».

НВ Style, Ігор Бондар-Терешенко, 23.03.2019