Видавчиня Анетта Антоненко, яка працює у книжковому бізнесі вже 26 років, згадує, що одна з таких знакових подій була пов'язана з літературним часописом "Четвер", яким від 89-го року опікувався Юрко Іздрик.
"Він тоді витягнув дуже багато молодих письменників, які потім стали відомими. Одна з найбільш вдалих його цифр — це, звісно, Любко Дереш з романом "Культ" у 2000 році. Потім його надрукувала "Кальварія".
Анетта Антоненко
"Тоді цей роман був дуже сильно на часі. Дуже багато 16-річних дітисьок взагалі почали читати українську літературу саме з нього. І на цьому романі виросло вже не одне покоління. Він вистрелив сам — без рекламних просувань, без маркетингового плану. Такі речі бувають вкрай рідко, тому що вони завжди пов'язані, особливо зараз з технологічними рішеннями: правильний план, правильне позиціювання, правильна аудиторія. Тоді всього цього не було", — розповідає директорка "Видавництво Анетти Антоненко", яка тоді була співвласницею та директоркою "Кальварії".
Дереш став одним з перших авторів книжкової серії сучасної української художньої літератури, яку започатковує "Кальварія". Вони стали першими видавцями Лариси Денисенко, Марії Матіос, Світлани Поваляєвої та інших сучасних авторів.
Заснування Українського інституту книги
2016 рік став переломним для українського книжкового ринку завдяки появі профільної інституції – Українського інституту книги. Йому передали усі повноваження, які стосуються галузі.
"До того, як з'явився Інститут книги, – це була катастрофа. Щось там вирішуємо, щось – там. Зараз принаймні є єдина інституція. Про необхідність її створення я говорила ще у 2005 році. І далеко на я одна – практично всі центрові видавництва, які приблизно знали, як це працює у світі. Не треба було нічого придумувати – просто взяти модель і працювати з нею. Це складно, скажу одразу, бо пов'язано з прийняттям і виправленням положень законів і дуже багатьох речей, але це можливо. І поява Інституту це показує", – каже Анетта Антоненко.
За цей час Український інститут книги втілив чимало важливих проєктів. Серед них – програми підтримки перекладів українських авторів, програма поповнення фондів публічних бібліотек, дослідження та промоція читання в Україні.
"Програма перекладів для іноземних видавців –дуже важлива. Вона – голос українських авторів по всьому світу. Ми дуже довго її чекали, тому що за кордоном теж вміють рахувати гроші та не будуть ризикувати. Ми не настільки затребувана країна, щоб наші автори йшли в першому ешелоні, тому пробитися в закордонні видавництва дуже непросто. Тепер ці ризики для іноземного видавця зменшені", – впевнена Антоненко.
Українська асоціація видавців і книгорозповсюджувачів
У 1994 році також була створена Українська асоціація видавців і книгорозповсюджувачів.
"Без неї б не було нічого. Саме Асоціація підтримала Форум видавців і зрозуміла наскільки це важливо для ринку. Про закони взагалі можна писати цілі трактати. Це зараз нам добре і комфортно і хоч є куди стукати.
У далекому 1997 році видавці прокидались і лягали спати з одною думкою: ПДВ, податок на прибуток…що ще? Це до Президента Асоціації Олександра Афоніна ми ходили плакати на плече і жалітися про наші біди і образи. І всі 27 років він нас заспокоював і підтримував. Про це забувати не можна", — каже видавчиня Анетта Антоненко, яка працює у книжковому бізнесі вже 26 років.
"Влити додаткові кошти, щоб підняти ринок після карантину"
Анетта Антоненко:
"На сьогодні в Україні ринок на паузі. Хтось щось робить, видає — у когось це виходить успішно, але живого, активного ринку нема. Ситуація така, що потрібно дуже сильно втрутитися державі. І вона вже це робить: Український культурний фонд підтримує частково літературу, Український інститут книги рухається у правильному напрямку. Вони борються за те, щоб ситуацію владнати. Наприклад, минулої зими і навесні видавцям надали інституційні гранти. Це дозволило отримати оборотні кошти та видати те, що вони не могли, бо [під час локдауну] не було продажів.
Щоб підняти ринок, потрібно не так багато грошей. Державі просто треба зробити ревізію внутрішніх ресурсів. Наприклад, в Італії в карантинний рік державні програми для видавництв не скорочували. Навпаки, вони просили про додаткові кошти. Завдяки цьому у них активізувався ринок, а продажі скочили на 43 відсотки.
"Зміни у програмі бібліотечних закупок"
У нас вже є програма закупок для публічних бібліотек. Вона постійно піддається критиці, весь час є незадоволені. А треба просто виділити більше коштів, закупити більше назв у видавців, але певними невеликими накладами. Це зніме напруження у видавничому середовищі.
Наприклад, я — категоричний противник фокусування всіх коштів і сил на дитячу літературу, бо вважаю, що дорослі люди, якщо вони неосвічені, не можуть нічому навчити своїх дітей. Вони просто це роблять неправильно. А у нас до 70 процентів у бібліотечній програмі забирають дитячі книжки. Дайте всім рівні права. Якщо мало коштів — розберіться з квотами та виділить окремо однакові суми на кожний розділ — дитяча література, художня та нон-фікшен. Освіта та культура має бути рівна для всіх, а не тільки для дітей.
"Повна заборона російських книжок"
Ще одне дуже важливе питання — заборона російських книжок. Не півміра, яка є зараз, а повна заборона. Спочатку, коли тільки прийняли цей закон та ввели ліцензування — у нас виросли продажі, ми встигли зайняти деякі ніші. Тепер нашими конкурентами знову є величезні філії російських видавництв, які адаптувались і зареєстровані на українських дядь і тьоть. Ти не доведеш це, але ми знаємо, звідки йде капітал".
