Фото на обкладинці: Pekka Nikrus. Решта із архіву автора.
Спочатку була мережа. “Villa Sarkia”. І пароль був “Kohtalonvaaka”.
День пропав. Всі справи довелося відкласти. Здається, не було нічого важливішого за це слово.
Kohtalonvaaka.
Хоч з першою складовою загадки, з назвою мережі, ще можна розібратися.
Villa Sarkia, м. Сюсьме, Фінляндія.
Villa Sarkia – місце, де я проведу найближчі кілька місяців. Міжнародна резиденція для письменників і перекладачів, які мають можливість попрацювати у повній тиші, ізоляції від зовнішнього світу. Резиденція знаходиться у маленькому селищі Сюсьме, в трьох годинах від Гельсінкі. Частинка Озерного краю, в якому осінь надто відверта, нескромно красива.
Villa Sarkia – спільний проект міської ради та організації Nuoren Voiman Liitto (приблизно “об’єднання молодої сили”). І в Nuoren Voiman Liitto, направду, є чому повчитися. Заснована 1921 року, організація донині виконує своє призначення – підтримує молодих письменників і поетів, що символічно втілено у кружальці емблеми – крилах Ікара. Крилах, у силу яких краще вірити.
Історія організації Nuoren Voiman Liitto, видання початку 1960-х.
Якщо ж коротко і прозаїчно: п’ять разів на рік видається літературний журнал, заснований 1908 року (кожне число тематичне – “Nietzsche”, “Metropoli”, “Pushkin”, “Kannibalismi” та інші літературні, філософські і соціальні теми); двічі на рік виходить журнал “Kritiikki” (критичні контексти: локальний і глобальний, огляди новинок перекладної літератури і т.д.); щорічний фестиваль Runokuu Festivaali (“Місяць поезії”, Місяць – у значенні світило), що проходить наприкінці серпня. Цього року відкриття фестивалю було “просякнуте атмосферою дадаїзму, танців під хокейну музику та представленням усього Вільяма Шекспіра за 15 хвилин. Офіційну церемонію відкриття закінчила електропилка” (з офіційного опису на сайті фестивалю, що б це не означало).
Обкладинки журналів Kritiikki та Nuori Voima.
І ще один проект поза межами Гельсінки – Villa Sarkia – двоповерхова резиденція, побудована в 1920-х. Спершу будинок директора банку, а в 1943-1945 рр. місце, де жив Карло Саркіа.
Kohtalonvaaka.
Як це часто буває з поетами “національного масштабу і значення” – інформації про них іншими мовами, окрім національної, мізер. Фіни, яких я запитував про нього, кажуть: “Нормальний поет. Знаєш, із тих, що в школах проходять”.
Дошка пам’яті Карло Саркіа на віллі Саркіа.
Карло Саркіа (1902-1945) – поет-віртуоз, перекладач. Опублікував 4 збірки поезій, переклав “П’яний корабель” Рембо та “Квіти зла” Бодлера, зберігши ритміку та римування оригіналу. Історики літератури, як завжди, кажуть про нього і таких, як він: “Провідні теми його поезії – нещасливе кохання, самотність, краса та смерть”. Однак ключовим лишається питання – як це зроблено? Його називають останнім майстром слова, оскільки його римування та алітерація не просто перехресні, а музично вивірені та викшталтувані.
Лише чотири збірки.
Прикутий.
Борг життю.
Колодязь мрій.
Kohtalonvaaka.
“Kohtalon vaaka” (Масштаби долі, 1943) з’явилась у розпал радянсько-фінської війни. “Війни продовження”, як її називають фінські історики. Саркіа не поділяв загального патріотизму і порівнював війну з “неприродним монстром, що не має людського серця” і “жене нації батогом на забій, мов худобу”.
Саркіа помер від туберкульозу в листопаді 1945 року в Сюсьме.
Наприкінці 30-х він здійснив спробу самогубства. Перед цим він написав вірш “Не бійсь життя”, фрагмент якого, за посередництва англійського підрядника, можна приблизно перекласти так:
Не бійсь життя.
Не ховайсь від його краси.
Запроси життя до вогнища свого,
або ж зажди, допоки воно згасне,
щоб зустріти життя назовні.
***
Спочатку була мережа.
Місце, де жив Карло Саркіа.
І пароль був “Масштаби долі”.
