Про українські реалії видавничої справи, видавничу інтуїцію, а також про те, що люблять читати українці - в ексклюзивному інтерв'ю "Міста" із відомою видавчинею
Сьогодні Анетта Антоненко - видавничий бренд. Це видавчиня із понад 20-річним досвідом, яка принципово видає лише україномовну літературу. Завдяки їй українці "знайомилися" із Любком Дерешом, Юрком Іздриком, Марією Матіос, а також Френсисом Фукуямою, Ентоні Берджесом, Іеном Мак'юеном. А у 2014 році пані Анетта створює власний проект про те, що сама читає і любить - "Видавництво Анетти Антоненко". Воно стрімко завойовує популярність серед книголюбів, "диктуючи" літературну моду на видавничому ринку країни.
"Місто" познайомилося із пані Анеттою у Вінниці, коли вона приїздила на презентацію започаткованої її видавництвом Всеукраїнської акції "Озвучимо книги для незрячих". Під час ексклюзивного інтерв'ю журналістка дізналася про українські реалії видавничої справи, видавничу інтуїцію, а також про те, що люблять читати українці.
Ще під час мого навчання, близько п'яти років тому однією із проблем, яку окреслювала видавничо-наукова спільнота - це утиски і чиновницька недолюбов української видавничої справи у поєднанні із засиллям російських книг. А вже сьогодні, за словами видавчині, понад два роки український видавничий бізнес переживає епоху "відродження".
- То який сьогодні у країні стан видавничої справи?
- Насправді ситуація дуже змінилася за останні два роки. Видавнича справа вийшла із колапсу. Почала розвиватися комерційна складова, що дуже добре. На ринок вийшло кілька видавництв із науково-популярною літературою - нон-фікшн. Це наш формат, який почав дуже швидко і динамічно розвиватися і зараз зайняв лідерські позиції. Сильно посилилися позиції видавництв, які видають сучасну українську і особливо перекладну літературу. Ми часто стикаємося із тим, що закордонним агентам і видавцям доводиться вибирати серед українських видавців. Але це навіть не боротьба за права, бо ринок тільки формується. Попередніх 20 років цього не було. Видавничий ринок в Україні почав формуватися останні два роки.
- Цьому сприяли певні передумови?
- Їх було багато. Це соціально-політична ситуація у країні. Як не дивно звучить, але війна із Росією, яку у нас називають АТО, спровокувала сильну українізацію видавництв і перегляд видавничих планів. Вона фактично стала серйозним поштовхом у розвитку при всій не зовсім позитивній ситуації у країні. Так буває. А ще у видавців досвіду більше, ніж достатньо. Приміром, я у видавничому бізнесі із 1995 року. Зараз великих плюсів додав закон про заборону ввезення російської літератури. Із ухваленням закону (про мовну політику. - Авт.) і введенням його у дію українське книговидання уже пішло вверх. Закон має стартувати 1 квітня, але думаю, що його відтермінують на два-три місяці. Немає ще механізму, як має діяти цей мовний закон, але це вже величезні плюси. Є в Україні кілька мереж, які торгували винятково російською книжкою. Українська там, як у "гетто", у куточку. Тепер вони звернулися до видавців, які видають українські книги із проханням надати книжки, у їх мережу. Ми туди "пробитися" не могли півроку, нас туди не пускали. А тепер ті магазини стоять, а їм треба працювати, заробляти гроші. Все спрацювало дуже просто - ввели тільки єдиний закон, і одразу мережа прибрала російську книжку і звернулася до українських видавців. Стара схема "товар-гроші-товар" - діє. Як тільки магазини нам нормально повертатимуть кошти із мережі - збільшаться наклади продажу (вже збільшилися за минулий рік), значить, ми видаватимемо більше книжок, а на ринку - ширша пропозиція.
- А чи почали від того всього українці читати більше?
- Читати почали більше, але все одно мало. Мало, тому що це пов'язано із глобальнішою проблемою: у маленьких містечках немає магазинів, немає централізованої системи розповсюдження. Але читати і цікавитися почали більше. Видавці почали видавати більше, як тільки відчули зростання зацікавленості. Крім того, російські книги виросли у вартості при ввезенні. Це стало задорого для пересічного покупця, і він почав повертати голову у бік української книжки. Книговидання, як гроші, потребує тиші. А в Україні, як завжди, все навпаки вийшло - не у тиші, а у війні. У нас зараз у книговиданні ситуація краща, ніж була до війни. Парадокс, але він є.
- Що ж виходить: збідніле населення мало б купувати менше книг, а купує більше?
- Однозначно більше. Так, ціни зросли, але все одно купують. Ми навчилися видавати швидше, ніж виходять російськомовні книжки. У нас є свої професійні проблеми, але вони вирішаться: брак висококваліфікованих перекладачів і редакторів. Із поліграфією питань немає - там все добре. Так, треба обновити машини, але то таке. Поки це питання не стоїть настільки болюче, як із професійними кадрами. Але ми вирішуємо це внутрішньо у професійному колі, не виносячи його на "верх".
- Із чого починається історія успішного видання: із книги чи автора? І як їх обираєте?
- Не можу сказати. Це на рівні видавничої інтуїції. І цьому навчитися не можна. Якби видавець знав, яка книжка стане бестом (бестселер. - Авт.), то він працював би тільки над цим. Читаєш рукопис і відчуваєш: "Все - поїхали!", що це буде бестом і продаватиметься. Іноді того беста можна чекати декілька років, продовжуючи вперто видавати аж поки "не вистрелить". Бо на той момент ти був розумніший, ніж твій читач. Тобто ти погано сформував собі читацький пул, який читав би ці книжки, однак він не був готовий до них. Чому Любко Дереш популярний 17 років? Я до сих пір не знаю. А рішення із видання його книжки визріло протягом години, за першими десятьма сторінками. По-перше, це видавничий смак, а по-друге, дуже добрі експерти. Це немаловажно. У мене багато експертів із різних мов. Я не читаю іноземними мовами
- Який він - сучасний український видавець: романтик чи бізнесмен? Опишіть його, будь ласка.
- Це покликання, а не романтизм. На перший погляд доведеться робити дуже багато збиткових речей. Але люди, які приходять у цей бізнес - свідомі, вони знають, що працювати буде нелегко і на маленькому проценті прибутку. Це такий бізнес: він не є прибутковим, там немає великої маржі. Це не нафта і не газ. Для того, щоб добре себе почувати, ти маєш швидко обертатися, а для цього треба мати якусь генеральну лінію і вгадувати наперед, який автор у тебе "потягне" найкращі продажі. Зазвичай лише 10% авторів-книжок "тягне" прибуток видавництв. Головне нас (видавців. - Авт.) зараз не чіпати зміною, якимись дурними законами, додатковими податковими навантаженнями, перевірками. Це бізнес, який сам по собі розвинеться, і все буде нормально вже через 3-5 років.
- Українська книга - це бренд?
- Знаєте, уже зараз стає брендом. Стає модним, престижним, обов'язковим прихід на "Книжковий Арсенал" у Києві. Із купою свити туди ходять наші депутати, президенти, їхні дружини. У принципі, це нормально, як і у всьому світі. Однак українська книга поки має слабкі позиції на західному ринку. Україну дуже мало знають, і це величезна проблема всієї країни. Ця проблема стоїть на контролі і у Міністерстві культури, і у створеному Інституті книжки (січень 2016 р. - Авт.). Із тими питаннями треба чимало працювати, бо ми дуже багато пропустили. У світі перші інституції почали створювати у 90-х роках, а останні десь у 2000-х. А це представницькі функції держави за кордоном: присутність на усіх книжкових виставках, представлення авторів, каталогів. Один видавець цього не може зробити. Якщо із Інститутом книжки вдасться все нормально розвернути, то ситуація через п'ять років покращиться. Якщо він стане черговою інституцією, що не буде працювати (бо є така загроза), то далі буде видно...
- Вистачає країні харизматичних і знаних авторів, які б представляли Україну?
- А їх багато не буває: один-два по всьому світу. Зазвичай, більшість просто "роздуті" рекламою. В Україні є кілька харизматичних людей, яких хочуть бачити на Заході. Приміром, присутності Куркова, Жадана, Дереша, Забужко - достатньо, щоб представляти Україну у світі.
- На яку аудиторію орієнтуєтеся: хто Ваш читач-покупець?
- Приблизно він читає те, що читаю і я. Це високоосвічена людина, із кількома освітами, яка при тому всьому може займатися всім, чим хоче. Однак чим би вона не займалася - вона читає різні книжки.
- Які книжки українці обирають і купують?
- Позитивні. Більше люблять читати романи, ніж оповідання, високоякісні переклади. Сьогодні особливо видавці бояться потрапити на зуб уважного читача, який аналізує і критикує. Бо із того може вийти "непозбувна бентега" (сміється. - Авт.) і знищення тиражів, як було у "КСД" ("Клуб сімейного дозвілля". - Авт.) із Кінгом і Ферранте. Це книга, іноді буває, що хтось щось пропустив. Деякі видавці ще "страждають" перекладом із російської, особливо коли це великі романи рідкісними мовами, наприклад, скандинавськими. Зате деякі українські видавці встигають видавати швидше, ніж виходять російські переклади. Тоді у читача немає іншого виходу, якщо він хоче прочитати книгу - бере українською. Чого ми і добиваємося іще таким трохи хитрим методом.
Довідка "Міста"
"Видавництво Анетти Антоненко" видає сучасну українську літературу: права і промоція в Україні і світі, сучасну світову літературу, знакові праці сучасних філософів, соціологів і політологів світу. Всього за два роки роботи "Видавництво Анетти Антоненко" зайняло 6 місце у ТОП-20 українських видавничих брендів за версією FORBES Україна (2015 р.). У минулому році ним видано 24 книжки, відкрито сайт-магазин, де можна придбати як паперову книжку, так і електронну версію у різних форматах. Видавництво - активний учасник і ініціатор міжнародних проектів у видавничій сфері. А на початку травня має вийти останній роман Ісабель Альєнде "Японський коханець" (2015 р.) на видання якого видавництво отримало ексклюзивне право. До речі, україномовний переклад передуватиме російському.
