—Пані Анетто, Ваше видавництво неймовірно швидко розвивається. В чому Ви знаходите натхнення?
Я б не сказала, що «неймовірно». Мені більше подобається дефініція «динамічно». Хоча по секрету можу сказати: можна ще динамічніше. Відповідь дуже проста – для мене видавництво не робота, а стиль життя, коли життєвий цикл не поділяється на працюю/не працюю. Видавництво – зона мого комфорту. Я цим живу. Тому надихаюсь просто любов’ю до життя. Я оптиміст. Для мене нема поняття «відпустка». Навіть якщо я і на морі (а це буває мінімум двічі на рік, бо я дбаю про своє здоров’я), то для мене це лише зміна звичайного способу життя (але всі мої ґаджети завжди зі мною). Я не толерую відпочинок з вимкненими телефонами і тотальним випаданням з робочого (читай – життєвого) ритму.
Крім того, в мене є й особисті музи – пухнасті коти. Поспостерігайте за кішкою і ви багато в ній цікавого побачите. І ще скільком речам навчитеся – я досі вчуся. Коти и створюють таку розпружену атмосферу в моїй оселі, що аж «літаєш»…
А ще я постійно перебуваю в стані гри. Що б я не робила – я роблю з відчуттям запалу, або захоплення. Кожен проект (а видання книжки я класифікую як проект) – захоплива і дуже динамічна гра зі своїми правилами і законами. Адже саме поняття гри це передбачає. Я не скажу, що я дуже азартна, але драйв люблю і тому вмію перетворити всі свої дії в драйвовий процес. А потім, звісно, аналізую.
Тобто, якщо підвести риску – зараз я знаходжуся в зоні комфорту як психологічного, так і фізичного, й тому в мене не буває депресій і завжди гарний настрій. Напевно, зараз настав найкращий період мого життя: я вже не «в пошуку», а те, чим я займаюсь у житті, мені страшенно подобається.
—Чи були якісь перешкоди на шляху до створення власного незалежного видавництва? Як Ви їх подолали?
Для мене перешкод взагалі не існує. Бувають тимчасові труднощі або ситуативні негаразди. Досвід, я в бізнесі видавничому понад 21 рік, з них 19 — була директором видавництва «Кальварія», а також співвласником. На щастя, цей етап я пройшла. А це був непростий величезний професійний досвід. До того ж у мене багато радників, яким я довіряю. Тож не відчула жодного дня зупинки в своїй роботі. Адже майже всі автори і співробітники «Кальварії» пішли разом зі мною в травні 2014 року. А це люди, з якими я працювала 15-20 років пліч-о-пліч і яких я ціную та люблю. Вони довіряли мені в «Кальварії», довіряють мені і тепер у моєму незалежному видавництві. Що таке бренд, як не ім’я? Шкодую, що не зробила цього кроку раніше, хоч і відчувала, що треба.
Приємно, що мою видавничу діяльність за минулий рік оцінив Forbes (15.01.2016) і назвав «проектом, який стає все більш впливовим на ринку».
—Як Ви обираєте іноземних авторів?
Чинників декілька. Медіа, преса, ретельний моніторинг (на премії і відзнаки я «не ведуся») і, звісно, інтуїція. Я інтуїт і тому, крім раціонального розрахунку – освіта зобов’язує (моя перша освіта – прикладна математика, і до 33 років я була IT-ішником і успішним) – часто я приймаю рішення згідно зі своїм відчуттям. Загалом це виглядає наче сканування інформації, а потім я обираю. Доволі часто до мене приходять вже з готовими ідеями, але, може, 10% з них матиме реалізацію. Такі проекти плануються мінімум на 2 роки вперед. Нині в мене тріщить план до 2018 року. Але це не означає, що я від якоїсь книжки не «загорюсь» і мені дуже захочеться її видати. Тоді я знайду шпаринку в часі.
—Чи важливо видавцю бути прихильником творчості автора?
Для мене особисто – так, це норма. Хоча якщо робити тверезі економічні розрахунки, то видавати треба не завжди то, що подобається. Я можу собі дозволити видавати якраз тільки то, що мене «запалює». От мріяла видати Кортасара багато років і я це зробила. Думала про Альєнде – так і вийшло.
—На Вашу думку, чому так мало українських книг перекладаються на іноземні мови? Проблема у відсутності попиту, чи у невмінні просувати власний продукт на міжнародний ринок?
Це складне питання, яке має багато чинників. Світовий видавничий ринок перевантажений гарними текстами і щоб створити попит на українське – треба стукати у всі двері. Це тяжко зробити 1-2-3 видавцям (але можливо). Потрібна постійна культура присутності різнопланових українських письменників у світовому контексті: на фестивалях, читаннях… Потрібна системна робота видавця, який теж «довбає» все підряд і всіх своїми листами, їздить на основні виставки, має гарне реноме серед іноземних видавців.
Я не підтримую принцип, коли письменник сам особисто і є для себе літературним агентом і стукає у двері видавців. Мені це нагадує щось глибоко дилетантське, продаж свого таланту, часто невмілий й не зовсім таланту…
Звісно, письменники зараз почнуть закидати видавцям – «але ж ви нічого не робите для мене особисто!» Все зовсім не так – роботи цієї не видно: це і релізи, і фрагменти іноземними мовами, і підбір видавців, яким варто пропонувати. Тяжко в одному абзаці пояснити всі нюанси професії. Я переконана – цим мають займатися професіонали, а письменники мають писати.
—Чи потрібна українському видавцю державна підтримка? Якщо так, то в чому має вона полягати?
Потрібна, але розумна та виважена. Більша частина грошей – на промоцію і формування позитивного іміджу, на участь у закордонних виставках (оплата стенду). На поповнення бібліотечних фондів, закупівлю бодай 100 примірників усіх виданих книжок для бібліотек (так робиться у цивілізованих країнах – там цифри сягають і до 500 штук, а не виканючувати «обов’язкового примірника» за кошт видавця з погрозами кримінальної відповідальності), організацію письменницьких турів по Україні.
—Як Ви ставитесь до пропозицій заборонити імпорт російської книги?
Питання лежить радше в площині політичній. Я б не хотіла відповідати на таке питання, бо у цій історії будь-яка відповідь втягує тебе в особисті «розборки» на рівні «дурак – сам дурак», а мені такі дискусії не до вподоби.
—Минулого року у Вашому видавництві вийшов друком квір-роман «Тепло його долонь» молодого українського письменника Юрія Яреми. Який фідбек Ви отримали від читача? Чи продовжуватимете видавати квір-літературу?
О, було ох як цікаво! Коли починала проект, навіть не заглиблювалась у дражливу тему. Я трошки екстремальний видавець та інколи не відчуваю загроз і всіх ризиків наперед. Але то і було добре в цьому випадку. Навіть думки не виникало: якщо «квір», отож будуть проблеми. Ні, я просто йшла за звичною ідеєю – дати шанс молодому автору. Я розуміла, що не все буде дошліфовано і виписано бездоганно. Перший «дзвіночок» був до Форуму, коли Ілля Стронґовський у ФБ почав нагнітати страхи з охороною презентації, з поліцією-міліцією. Ми, звісно, підготувались, але все вийшло дуже жваво і активно в «Дзизі». Дякую Форуму Видавців за розуміння і допомогу.
Потім ми вирішили провести презентацію в Києві у «Книгарні Є». От тут уже було веселіше. Модерувати захід взялася Лариса Денисенко і це нам дуже допомогло, бо модератор правильно повелася у незвичній для книгарні ситуації. На початок презентації з’явилась якась дивна група підозрілих молодиків з плакатами, які таки зірвали захід. Поводили вони себе дико: кричали, щось там скандували (добре, що книгарню не трощили). Мені радше було весело, ніж страшно. Я вперше перебувала у такій ситуації…
Думаю, так, продовження буде. Зараз готую великий проект під робочою назвою «Толерантність», куди відбираю переклади світової літератури на цю тематику. До речі, книжка Еріка-Емманюеля Шмітта «Двоє добродіїв з Брюсселя» (за переклад якої перекладач Іван Рябчій отримав премію ім. М. Рильського за 2015 рік) заторкує цю тему.
Іван Рябчій, з яким я плідно співпрацюю, зараз готує проект серії цікавих інтерв’ю, які, можливо, в майбутньому стануть книжкою.
—Чи впливають інтернет та соцмережі на формування читацьких звичок?
Звісно, що так. Я приділяю цьому питанню особливу увагу. Адже це моя «сильна сторона», бо базова освіта сприяє. Я вважаю, що при поточному темпі життя багато чого перейде в Інтернет. І сама цим користуюсь на кожному кроці. Тільки не трактуйте мої слова як те, що паперова книжка зчезне. Просто в майбутньому продаж зосередиться саме в Інтернеті+публічна промоція+соцмережі як вірусний маркетинг.
Між іншим, я зовсім недавно «відкрила» в собі ще одну схильність – мені страшено подобається smm-просування. Це те, чого мені явно бракувало в 2000-і роки.
Крім того, я практично зразу в постановці задачі на розробку сайту видавництва приділила цьому увагу. Знову ж робила як для себе», а я активний користувач Інтернету і Фейсбуку.
—Минулий рік відзначився значною кількістю виданих збірок есеїв. Чи не вважаєте Ви, що читачі втрачають інтерес до читання великих текстів?
Та ну! Невже? Зовсім ні. Просто люди полюбляють читати такі речі. Я і сама це роблю, чому б ні. Я, наприклад, обожнюю видавати коротку прозу, але вже цього року починаю переходити на великі романи. Літератури має бути багато і різної.
—Яку б книгу Ви ніколи не видали?
Розмальовки для дорослих, які зараз в тренді у всьому світі і в Україні також. Чому? Пояснення просте і прозоре. Це – ніяк не книжки, а супутній товар, заманівочка така собі. І ставити цей продукт в рейтинги з книжками? Там же нема тексту! Це ж забавка. От і треба рейтингувати її з йо-йо і кубиками Рубіка.
—Давайте пофантазуємо. Кому б Ви довірили написання своєї біографії? Чому саме він/вона?
Нікому. Це неможливо. Прочитати і покритикувати я б дала багато кому – найперше тим, хто був поряд зі мною саме в цей час (а є люди, з якими я співпрацюю з 25 років і це вже окреме життя). Взагалі, моє життя ділиться на декілька часових етапів. Вони завжди дуже довгі: 3-23, 24-33, 33-48, 48 і далі.
Фото на обкладинці: селфі Анетти Антоненко. Інші фото: «Видавництво Анетти Антоненко»
