Новини

Любко Дереш: В українській сучасній літературі рідко можна натрапити на концептуальне мислення, а у Олександра Михеда воно є. Багато імпресії, багато рефлексії, а поставити концептуальну задачу і втілити її – це, здається, виходить лише в Іздрика, і то радше як побічний продукт. Тому роман «‪Астра» в цьому відношенні – це перемога. Правда, я б сказав, що «Астра» – це скоріше конспект роману, ніж роман: конспект певних художніх ідей, і йому бракує деякої соковитості емоцій, розлогості оповіді, але конспект чіткий, як і належить для другої книжки – не більше, але й не менше. Я за те, щоб Михед писав ще, бо та міцна структура, яку він будує, відчуття ритму оповіді, драма ідей – всього цього бракує мені в наших українських книжках. А в нього виходить наче саме собою, що і вказує на безумовний талант.

Євгеній Стасіневич : [Астра] цілком претендує на статус однієї з головних подій сезону <...> Розіграна в сьогоднішніх декораціях конспірологічна історія про загадкову організацію, власне "Астру", яка достоту моторошним чином пов'язана зі світовим культурним спадком, здатна, певно, полюбитися широкому загалу - не так багато притомної жанрової літератури ми отримуємо останнім часом.

Дмитро Казаков: В книге вас ждёт расчленёнка из «великих мёртвых», древние монстры, жуткие пещеры и подземелья. Конечно же, love-story, отношения по типу «отцы и дети», дружба и вытесненная гомосексуальность. Короче, немало для такого относительно небольшого текста. <…> Высокий культурный уровень, уместные аллюзии, достаточные сравнения. Без делания, без надумываний. И это приятно. Хорошее стилистическое чутьё – персонажи говорят, как разные люди, а не один. Это их хоть немного приподнимает из плоскости и линейности. Он чувствует жанр и не выплескивается за него, работает, с чем есть.

Анастасія Герасимова : «Астра» – психотрилер, де у світ художнього вимислу читача пускатимуть за вивіреними до міліметрів принципами гостросюжетного літературного твору. Навіть без поцілунків чарівних фей лузер тут перетвориться на того, хто здатен змінити світ. Давньогрецькі міфи переплетуться з власною історією оповідача. Трактати філософів, забуті більшістю десь на третьому курсі вишу, стануть актуальним супроводом сьогодення. А найгеніальніші творці світової культури з’являться перед нами у своїх анатомічних подробицях. Расчлєньонка як вищій вияв світової змови. Розповідати далі – позбавляти читача інтриги та захопливого читання. Ви неодмінно повірите Олександру Михеду (чи Віктору Варецькому), бо йому неможливо не вірити. Ви обов’язково шукатимете поглядом серед натовпу того, хто «не завжди був убивцею живих мерців». Бо герої, як і маніяки, – завжди серед нас.

Михайло Бриних : Древній жах розправляє крила, в романі чути гострий запах Дереша: екстракт Лавкрафта з верхньою ноткою якогось, їй-Богу, Пєлєвіна. Що ближче до фіналу, то густішає угар і треш, Михед виконує всі обіцянки без пробачень

Настасія Євдокимова : Сьогодні в багатьох є потреба зрозуміти: чому склалося так, що в Україні стала можливою поява ЛНР і ДНР. <…> герої Олександра Михеда, виокремлюючи головні цінності під час опрацювання текстів, не зважали на «любов», і одна з героїнь проартикульовує цю проблему так: «Я питаю, хто ви взагалі такі, якщо любов для вас ніщо? Вбивай, кради, не проси прощення, не вибачай, пий, жери, дивись тєлік, мстися, ненавидь і не люби!!!». Тобто оцей «інакший» світ – це реальність без любові. <…> У романі «Астра» є думки про насущні суспільні проблеми, про потребу переосмислення досвідів, усвідомлення світу, а також герой з народу, який страждає, некрофілія, інцест, батьковбивство, суїцид, розповідь, котра тримає читача за горло, і питання, на які текст відповіді так і не дав.

Сашко Ткаченко :  Якщо перший розділ – це скоріше повільна електричка, то другий – це швидкісний міжрегіональний Хюндай. Понесе так швидко і так глибоко, що лише встигай усе помічати. Тут навіть каву не доведеться пити о третій ночі (перевірено). Психотрилер «Астра» – це перш за все авторський задум і дотримання концепції. Читаючи книгу, не полишало відчуття, що автор чітко знав чого він хоче і якими інструментами цього досягти. Олександр Михед чи не найперший з сучасних українських письменників, хто поставив собі таку глобальну ціль, як показати ілюзорність світу.

Олексій Гвоздік : В сюжетных декорациях спрятано другое, настоящее, измерение книги. В общем-то, «психотриллер» — приманка, прикрытие для довольно серьезного текста о вопросах, ответы на которые обречен искать любой мыслящий человек.

---

Зустрічні книги та люди

 

---