ЗМІ

Восени, коли світловий день меншає, хтось наражається на сезонної депресії, трапляється брак вітаміну D та інші халепи, ми вирішили розібратися, що таке щастя, які читацькі звички примножують його, а які призводять до нещасть, розчарувань і стресів.
.

Хюґе

Говорити про щастя й не згадати про «хюґе», коли воно стало всесвітньо популярним і відомим поняттям, було б важко. Якщо коротко, це данське слово на позначення добробуту. Це той стан, коли людині добре, затишно, вона почувається захищеною й розслабленою.

Перше, що спадає на думки у зв’язку із «хюґе» – це, звісно, хюґна атмосфера. Коцики, свічки, каміни й какао з маршмелоу. Проте варто відсунути консюмеризм (чи то пак споживацтво) на другий план, а замість того, щоб скуповувати всі хюґні речі, спершу згадати про інші пункти досягнення хюґе. Адже це передовсім ритуал, а вже потім атрибутика. Ну й забігаючи наперед (у передостанній пункт) скажемо: якраз консюмеризм і скуповування свічок та численних красивих теплих шкарпеток щастя не примножує, а дуже навіть навпаки.
.

.

Життя циклічне та життя лінійне

Ми живемо в лінійному часі. Він має початок і кінець, а також тримається на вірі в постійний прогрес, самовдосконалення та іншу еволюцію. Чим старшими ми стаємо, тим розумнішими й кращими маємо бути. Це непогана концепція. Особливо для видавців мотиваційних книжок.

Але лінійному часу є альтернатива. Мислення давніх людей було не лише міфологічним, а й циклічним. Свята й пори року, як і сезонні роботи, повторювались. Ніякого прогресу не було. Можна було навіть не знати, який тепер рік, бо це нічого не означало. Напевно, наші пращури не здогадувались, що ми колись виб’ємося із затишного циклічного часу й потерпатимемо від стресів.
.

По-суті, модне сьогодні данське поняття «хюґе» – це повернення до циклічності. Хюґний час – це час з близькими за приємними заняттями. На інтуїтивному рівні це дуже правильно, адже це спосіб порятуватись від стресу.

А оскільки стрес – це реакція на все нове, то, відповідно, найкращий антистресовий засіб – робити щось повторювано, щось, до чого ви вже звикли.

Чим більше книжок, тим менше щастя

Але не хюґе єдиним. «Чим більше книжок, тим краще», – вважають читачі. «Чим більше прочитаних книжок, тим більше куплених книжок», – вважають книжкові маркетологи й піарники. Настанова читати більше книжок – це настанова хотіти й купувати більше книжок (часто речей, а не контенту). І що добре для видавців, не завжди так само добре для читачів.
Пам’ятаєте історію про прекрасну країну з молочними ріками та іншими доступними смаколиками, що ростуть просто на деревах? Сьогодні цей райський куточок репрезентує супермаркет, надмір якого символізує землю обітовану й закінчення бідувань (як про це писав Жан Бодрійяр).

Щось таке на нас чекає і в книгарні. Тисячі різних книжок у яскравих обкладинках. Ба більше, лауреати премій і The New York Times Bestsellers. І продаються вони обов’язково серіями, які щомісяця поповнюються новими вартими уваги новинками. Це вже не кажучи, що літературні оглядачі дуже радять принаймні частину із них неодмінно прочитати.

Ми опиняємось у консюмеристському пеклі, бо не встигаємо скупити всі книжки, які рекомендують нам літературні оглядачі й стелажі книгарень. А якщо встигаємо купити, то точно не встигаємо прочитати. І це веде до великого читацького нещастя.
.

Альтернативою цьому є буддистська настанова не мати бажань. Бо коли ти не маєш бажань, ти не страждаєш. І якщо це не шлях до щастя, то принаймні це шлях від нещастя. Коротше, не піддавайтесь на провокації маркетологів надто часто, не жадайте всіх книжок у книгарні й читайте класику (чи то пак канон).

Культуртрегерство примножує щастя

Тимо Айраксинен, автор книжки «Щастя. Відверте і чітке бачення щастя і того, чому у нас його немає» («Видавництво Анетти Антоненко»), пише, що в нас є життєві проекти й життєві процеси. Процес – це прочитати книжку й поговорити про неї з друзями. Проект – це завести книжковий блог, стати літературним оглядачем/оглядачкою й звалити собі на плечі благородну місію культуртрегерства. Кількість читачів, які вирішили потішити в такий спосіб своє еґо й виконати цю поважну місію, не така вже й велика. Літературних оглядачів і критиків – кілька десятків. Літературних блогерів і буктюберів не набагато більше. Для всіх цих людей говорити про книжки – місія. І вона примножує щастя, навіть якщо в матеріалів мало переглядів, коментарі під ними різкі й критичні і т.ін.
.

.
Висновки: якщо вашому життю бракує змістовності й ви відчуваєте, що у вас вдосталь читацького досвіду, заведіть собі блог, станьте культурним журналістом/-ткою або книжковим критиком/-инею. Це додасть змістовності вашому життю, хоча й не убезпечить від типових нещасть культуртрегерів (але це вже інша історія).

Читомо, Тетяна Петренко, 10.11.2017