ЗАСТІЙ ПО-ПОРТУГАЛЬСЬКОМУ

Застій по-португальському: рецензія на дослідження Марка Феррарі про диктатора Антоніу Салазара

Що ми знаємо про португальський фашизм, якому вдалося уникнути прямої участи у Другій світовій?

Статистика українського книжкового ринку, фіксована рейтингом, свідчить: у книгарнях не знайти видань про цей феномен.

Оце лиш нині з’явилося дослідження Марка Феррарі «Неймовірна історія Антоніу Салазара, диктатора, який помер двічі» (Л.: Видавництво Анетти Антоненко; К.: Ніка-Центр, 2023). Одне це підносить книжку до вищого регістру читацької зацікавлености.

Отже, «фашизм без мундира». Антоніу Салазар 1914 року закінчив з відзнакою юрфак Університету Коїмбри, а вже за три роки очолив там кафедру політекономії та фінансів.

Професійне реноме професора постійно зростало, і 1928 року його запрошують на посаду міністра фінансів Португалії. Ще за чотири роки стає прем’єром, фактичним правителем країни.
Соціально-економічна модель, яку реалізував Салазар, була схожа на корпоративну державу Муссоліні. Проте«Салазар не любив театральність Муссоліні, його бажання втручатись у політичні справи суверенних держав, іредентизм та експансіонізм.

Салазар уже мав неосяжну імперію, і цього йому було достатньо». Це — наявність колоній, які потребували постійної «опіки» і не залишали енергії та ресурсів на їхнє розширення, — і було визначальним у політиці ухиляння від участи у Другій світовій (куди Салазара наполегливо втягували і Муссоліні, і Гітлер).
Утім, Португалія не мала шансів повністю відсторонитися від геополітики, тож вдалася до добре знаної нам «політики багатовекторности»:

«Салазар продавав вольфрам німцям, а водночас надавав союзникам Азорські острови для розміщення військових літаків; симпатизував Гітлеру і допомагав євреям тікати з континенту від терору... Майже 100 тисяч євреїв їхали через Лісабон. Серед них Марк Шагал, Бела Барток і Ханна Арендт». Звісно, допомагав і сусідові, іспанському диктатору Франко, — у придушенні тамтих комуністів.
Але — дивина. Все життя викорінюючи комуністичну заразу, Салазар побудував суспільство, яке на піку розвитку вражаюче нагадувало совєтський «застій», а коли хочете, і нинішній путінський «застій». «Сумний рай салазаризму» формувався навколо гасла Секретаріату національної пропаганди: «Бідний народ, який пишається своєю історією».
Так, улюблений колір диктатури — червоний, чорний чи коричневий — не мають значення; усе зрештою зводиться до спільного знаменника, ліквідації суспільних свобод. Натомість квітне політична поліція, плекається масове донощицтво.

«Один пересічний донос коштує 200 доларів», — читаємо в нашій книжці. Юдин тариф практично незмінний у просторі і часі: «Винагорода 300 доларів за кожного виданого «екстреміста, терориста чи сепаратиста» в мережі» (Даррен Байлер. У таборах високих технологій. Як живуть меншини у Китаї. — К.: Лабораторія, 2022).

Португальська «охранка» ПІДЕ «навіть встановила прямий зв’язок з гестапо і запросила нациста Йозефа Крамера провести курси з катувань». Салазар вважав це за «ментальні оздоровчі процедури», хоча й, іронізує Феррарі, «виявляв певне незадоволення деякими нацистськими методами катувань, віддаючи перевагу позбавленню сну чи катуванню водою».
Салазар правив країною 36 років. Після інсульту за рік до свого 80-ліття президент країни таємно призначив нового прем’єра, водночас підтримуючи хворого в ілюзії правоздатности — для нього навіть друкували в одному примірнику головну щоденну газету, де на першій шпальті повідомлялося про його нібито реальну державну діяльність.

Водночас наклали вето на відвідування — десь так, як колись Сталін вчинив із Лєніним. Цікаво, що у прем’ єрському палаці «перший поверх був призначений для державних справ, другий — для особистих. У палаці були навіть два окремі лічильники електрики: за одним сплачувала держава, за іншим — Салазар».
Наприкінці книжки її автора рекомендовано украй лаконічно: італійський письменник і журналіст. Не сказати, що Феррарі написав видатний твір, але на нашому португальському безриб’ї це навіть не рак, а цілий омар.

Заважають хіба що його відчутні ліві симпатії. Бо португальці таки ставилися до Салазара з повагою не так за те, що демонстративно розрізняв власну кишеню і держбюджет, як за те, що вчасно придушував просовєтських комуністів — і відтак унеможливив громадянську війну в країні.

Україна молода, ВИПУСК №51 ЗА 20.12.2023, Костянтин Родик