Разчлєньонка на титулці під час війни не дуже, але акуратність виконання обкладинки радує: багато сучасних книжок оформленням нагадують кліпарти зі штатівських фотобанків середини дев’яностих.
«Понтиїзм» — то 25 розповідей. Якісь більше схожі на коротенький пост у Фейсбук, якісь — скидаються на повноцінну коротку прозу на сторінок десять.
Читаючи, я здебільшого нудьгував. Автор подекуди грішить перенасиченням речень словесним сміттям, типу «свій, своя, свого», «він-вона-він-воно», «були-було-було» і т.п. Багато «битовухи», яку не люблю хронічно. Але якщо вже купили книжку — не пропустіть розповідь «Відос»: прєвєлєбно ящітаю, достойно окремої публікації. «Сміявсь» (с) Адольфич
«Чужий» теж непогана: автор дає глянути на нас самих очима мажорного іноземця. І крізь його буржуйські призми ми — брудні абізяни, безкультурні і меркантильні.
Деякі сюжети чіпляють за живе. Наприклад, спроба зобразити журналістку з забитим рукавом на роботі в маргінальній, шароварній газеті. Зобразити її старість, її нещастя і горе. Лист донці в тій розповіді дійсно чуттєвий і сильний.
Моя оцінка: 4\10
