Юрій Якович Барабаш про "Понитїзм".
Відгук, який вартує десятків рецензій: Для мене є очевидною різниця — і то безумовно позитивна — між цією книжкою та попередньою. Це вже не “молодіжна”, а вповні зріла література, або принаймні рішучий крок у напрямку до неї. Я добачаю два струмені у наративі Михеда. Один — це стихія актуальних, гострих (часом аж-аж загострених) фіксацій перебігу нашого повсякденного “пОнтеїстичного” буття з усіма його химерностями й потворностями. Другий струмінь, як на мене, важливіший, значущіший, —моменти, коли ці фіксації набирають знакового, символічного образно-філософського сенсу, — такими, приміром, є “Асфальт” і “Підземка”. Певно, йде пошук автором синтезу цих двох струменів.
Посилання про нього російською вікі, бо українська щось зовсім мало знає.
