Джерело: Читомо, Оксана Хмельовська
Український акцент
Окрім згаданих PocketBook, у Франкфурті здобутки українського книговидання привезли «Видавництво Старого Лева», «Астра» й «Віват», «Весна», «Фактор-Друк» (спеціалізуються переважно на дитячій книзі), «Нора-Друк», «Ніка-центр», «Фоліо», «Видавництво Кальварія» (спеціалізуються на художній літературі).
Проте на національний стенд Україна не спромоглася. У Держкомтелерадіо таке рішення прокоментували, як завжди, відсутністю коштів. Що ж, чиновники вирішили вчергове не везти вінків і рушників на стенд, а обійтися малою кров’ю. Але наскільки такий підхід правильний і чи вже настільки непосильних сум коштувала державі участь? Адже, коли ж ще, окрім як не під час війни, коли про Україну говорить і пише увесь світ, показувати свої культурні здобутки, голосно й впевнено заявити про себе, висловити свою позицію перед інтелектуалами світу? Для іноземних співробітників культури, письменників, перекладачів, звичайних громадян. Ні, цього не сталося.
Дивує й той факт, що чиновники не скористалися 50% знижкою, яку надавали Україні організатори за оренду стенду. Якщо спробувати хоча б формально підрахувати можливі затрати на участь українців, себто порахувати найменшу площу стенду (за цьогорічними розцінками, 345 євро за 1 кв. м., а 10 кв. м.– 3 450 євро, себто 1725 євро), проживання у середньому готелі Франкфурта (120 євро за добу, відповідно 600 євро за п’ять діб, відповідно 6000 для 10 учасників (наприклад, п’яти менеджерів і п’яти письменників)), добові (по 20 євро на добу, відповідно 100 євро на п’ять діб, відповідно 1 000 євро для 10 учасників), переліт економ-класом авіалініями МАУ (640 євро в обидві сторони, 6 400 євро для 10 учасників), оформлення простого стенду, затрати на багаж, інші витрати (5 000). Виходить, близько 20 125 євро, себто близько 300 тисяч гривень. Невже така сума чи її частина непосильна державі? Зрештою, спільнокоштом на менш масштабні проекти українці збирали набагато більше.
Та відповідального, хто все-таки мав організувати представлення України у Франкфурті, ми навряд чи знайдемо. Держкомтелерадіо? Міністерство культури? Асоціація видавців і книгорозповсюджувачів? Спілка перекладачів?
Натомість із заздрістю довелося дивитися на національні розкішні стенди наших сусідів Азербайджану, Казахстану, Литви, Латвії, Румунії, Естонії, більш скромнішого білоруського.
Навіть стенд Косова виглядав стримано, але не позбавленим смаку, а в Косові проживає менше двох мільйонів жителів. І тільки яскраво червоний і громіздкий стенд РФ і розмови на ньому викликали тяжіння до совєцкого минулого (більше світлин із стендами можете подивитися у нашому альбомі на Facebook – Читомо).
На багатьох іноземних стендах були перші особи міністерств культури країни, президенти асоціацій перекладачів, видавців, літагентів. Є окремі полиці з книжками, які держава рекомендує для прекладу для іноземних видавців і літагентів. Більшість менеджерів на стендах володіють хорошою англійською мовою, деякі – досить непоганою розмовною. На стенді тобі запропонують чаю, цукерки, візитки, каталоги, контакти, календарики, листівки, нададуть коментарі.
Ми опитали видавців-учасників, як вони оцінюють відсутність українського стенду і наскільки успішною видалася їм поїздка у Франкфурт (читайте також коментар Володимира Самойленка, директора видавництва Ніка-Центр, якому Франкфурт профінансував поїздку).
Анетта Антоненко,
директор «Видавництва Кальварія»
Кожна ділова зустріч (а їх було біля 30 загалом) закінчувалась, як правило, питанням: як там у вас? Ми відчували співчуття і тривогу. Це – важливий момент, адже найбільш переконливе джерело, коли розповідаєш сам про то, що пережив, наприклад, історії з Майдану. Навіть в аеропорту, коли у нас пропав багаж і ми розповіли, що ми з України і нам було дуже тяжко зважитись на цю поїздку і фінансово і психологічно, – адже в країні війна, то звичайні робітники аеропорту постарались нам допомогти, і все вийшло!
Про успіх виставки можна говорити лише після підписання конкретних контрактів (на виставці контракти зазвичай не підписують, хіба як виняток, і то в разі, коли зустріч обумовлена за 4-5 місяців). Але радує те, що в мене не відбулось тільки 2 зустрічі, але додалось ще 2-3 поза планом. Також порадувало, що зустрічі на стенді не зривались – приходили всі. Повернулась в Україну з «домашнім» завданням – швидко підготувати і вислати пропозиції.
Національний стенд України, на якому, типу, працювали в попередні роки, стендом назвати не можна. Це, швидше, завдавало шкоди, ніж давало результат. Адже стенд на Франкфурті – це не єдине, що треба. Необхідно ретельно готуватись, планувати заходи і активно працювати на стенді.
Але питання з представництвом України нам вдалось вирішити завдяки лояльності організаторів, а саме менеджера продажів виставки Східної і Південно-Східної Європи Владки Купської. Саме вона особисто сприяла в отриманні мною квитка Бізнес-клубу, і саме вона дала можливість використання стенду учасника з України «Ніка-Центр», що виграв програму Frankfurt Invitation, іншими українськими видавцями.
Ольга Шаповал,
генеральний директор типографії «Фактор-Друк»
Більшість видавців, з якими ми зустрічалися, виказували підтримку нашій країні та були зацікавлені у співробітництві з групою компаній «Фактор» – друкарнею «Фактор-Друк» та видавництвом «Віват». Найбільш перспективними та потужно представленими продовжують бути сегменти дитячої та навчальної літератури, а також non-fiction.
Про результати виставки казати ще зарано, але проведені зустрічі були досить вдалими. Ми будемо сподіватися на подальшу плідну співпрацю с європейськими видавництвами, як щодо друкарських послуг, так і щодо продажу/купівлі авторських прав.
Для нас відсутність суттєвого якісного представництва України у вигляді стенду була досить великим розчаруванням. Особливо на тлі таких країн, як Грузія, Азербайджан із великими та яскравими стендами. На нашу думку, Україна у часи подолання шляху в Європу обов’язково повинна бути представлена потужним та креативним стендом. Розуміємо, цього не сталося через зміни, що відбуваються в нашій країні, та сподіваємося, що наступного року ми всі будемо пишатися високим рівнем представництва України на головній книжковій події року.
Катерина Михаліцина,
заступник головного редактора Видавництва Старого Лева
Зважаючи на зрослий інтерес до України, наша держава могла б подбати про масштабнішу свою присутність на виставці власне як держави. Правда, чого тут можна сподіватись, якщо консул України з економічних питань підходить до стенду ВСЛ і запитує, чому це ВАША держава не забезпечила національного стенду? Твердить, що Україною ніхто не цікавиться, і дивується, коли я розповідаю, що таки цікавляться. І то дуже. Про що свідчить відзнаки «Опера Пріма» й потрапляння у каталог «Білих круків» – 200 найкращих дитячих книг світу (читайте про книжкові перемоги українців у світі). Обидва факти чудово працюють не лише на реноме ВСЛ, але й на імідж української книжки загалом, на впізнаваність України за позитивними маркерами.
Чимало людей, хоч і живуть у Німеччині вже років 20-30, хочуть навчати своїх дітей української мови. Тим часом на українському кордоні митник так собі просто сказав: «Не говорите со мной по-украински, я этого языка не понимаю».
Щодо Видавництва Старого Лева, то ми цьогоріч уперше побували на Франкфурті, і результатами, в принципі, задоволені. Ми гідно представили себе на ярмарку: відгуки про стенд та книги від іноземних колег та звичайних відвідувачів – якнайкращі. Одного дня мені сказали про це аж сімома мовами.
А загалом: кілька інтерв’ю для німецької преси, численні зустрічі з представниками іноземних видавництв та літературних агенцій – ВСЛ планує розширювати серію дорослої перекладної літератури, – величезне зацікавлення нашими книгами з боку корейців, латвійців, чехів, навіть американців, усе це доводить, що ми на правильному шляху.
Євген Красовицький,
керівник роздрібної мережі видавництва «ФОЛІО» в Києві
Найбільше вразило – божевільне бажання у ВСІХ держав представити себе. Красивий стенд, урочистий прийом, присутність перших осіб держав (на рівні міністрів закордонних справ, міністрів культури, освіти, і те, що посол кожної держави там був – це не обговорюється), обов’язково вечір з національною їжею і напоями. А ще каталоги видавництв, книг, іноземних прав, державна символіка, безкоштовні карти / путівники / інформація про держави.
Видавничі стенди немає сенсу обговорювати, для них – це свій ринок, а не чужий. У Грузії великий красивий стенд, у Литви, Латвії, Естонії, у Білорусії, Вірменії, Азейбарджану, Молдови – у всіх є стенди. Тільки Україна – або взагалі не ставить стенд, або ставить такий, що на нього тошно дивитися. Ні, у нас фантазія у держави закінчується на червоно-чорному стенді, площею вдвічі менше, ніж у стенда Фаррерських островів.
Безумовно, ми відкрили багато нових імен для себе, і зробимо все можливе для того, щоб деяких авторів відкрити і для українського читача. Навіть не дивлячись на те, що державі відверто плювати на видавців, письменників, підтримку. Адже згідно з інструкцією Нацбанку, авторське право в Україні – це ТОВАР, а за товар не можна платити без вантажної митної декларації. Відповідно до державної політики, чхать вони хотіли на видання іноземних авторів українською мовою.
Зі свого боку, ми робимо все можливе, щоб представити українських авторів закордоном, як свого часу завдяки нам були відкриті для світу імена Сергія Жадана, Лади Лузіної та Наталки Сняданко.
Елеонора Сімонова,
директор видавництва «Нора-Друк»
Навіть маленькі країни ставляться до Франкфуртського книжкового ярмарку як до однієї з найбільш визначних культурних подій року. Тому намагаються оформити стенди і представити свою літературу привабливо для сторонніх очей. Сподіваюся, що ситуація поліпшиться і наступного року Україна матиме сучасний, привабливий стенд, але працювати над цим треба починати вже зараз.
У мене відбулося 30 зустрічей з закордонними видавцями. Деякі з них я оцінюю як дуже перспективні. Але в будь-якому разі для підписання контрактів ще треба багато попрацювати. Переговори на виставці – це лише перший крок. Попереду листування, надсилання уривків різними мовами, експертна оцінка твору і т. ін. На підписання контракту з французьким видавцем на переклад твору Андрія Кокотюхи «Аномальна зона» в цілому пішло 18 місяців, тому треба бути наполегливим і терплячим, тоді все вдається.