От і закінчились чудові, сповнені позитивної енергетики,
дні Книжкового салону в Монреалі (14-19 листопада 2018). Давно хотіла сюди
приїхати і подивитись все своїми очима. Для мене це ой як не просто – дуже
стримує мовний бар’єр. Але я вже давно знаю, що часто емоційний вибух ламає і
цю перешкоду. Ми спілкувались на мові емоцій і жестів і це було просто. Адже
французька мова для мене дуже давно звучить мелодійно…ще з дитинства.
А почалось все ще в вересні 2016 році, коли я вперше на
запрошення Монреальської літературної студії і її натхненника Ростислава
Нємцева прилетіла в Монреаль на український фестиваль. Ні, все почалось значно
раніше…Тоді, коли Ростислав «постукався» до мене в Facebook з пропозиціями перекладу
квебекських авторів. Ну до мене так стукається багато. Дуже багато. Але ті, хто
це робить наполегливо та системно, ті, хто має бажання перекладати зі мною
довго і успішно, будьте певні, достукуються і ми завжди знайдемо спільну мову.
Загалом ВСІ мої перекладачі так «прийшли» до мене і тепер вони – мої друзі,
радники та експерти. Мають бути
пропозиції, від яких мені складно відмовитись. До речі в Монреаль в 2018 році я
їздила ще з одним своїм улюбленим перекладачем Іваном Рябчієм. Ця подорож стала
можливою завдяки сприянню Посольства Канади в Україні, за що я йому дуже
вдячна.
Спочатку трошки формальної
інформації.
Квебек є франковомною частиною Канади. І так просто
життєво сталось, що для мене КАНАДА асоціюється саме з франкофонами. Це зовсім
не означає, що повага до англо Канади в мене випарувалась. Просто я її не
«відчуваю», вона для мене досить чужа і закрита. Але я не виключаю, що
квебекські видавці таки мене переконають в іншому. Бо часто зустрічаються двомовні творі
авторів, які спочатку видано французькою, а потім англійською.
Видавнича справа Квебека надзвичайно важлива, сучасна, універсальна та
різноманітна. Більше 300
видавців працює активно в цій царині і випускає щорічно 6500 нових титулів. Такі
високі результати можна порівнювати з Францією, Італією та Німеччиною. Згідно з
останніми статистичними даними найбільш розвинутий серед видавничих секторів є fiction (44%); ДАЛІ - соціальні
науки (11%); філософія, психологія, релігія (10%); історія (7%); технології
(6%). Цікаве порівняльне дослідження було проведено минулого року: в Квебеку
продаж книжок в 5 раз більше, ніж квитків в кіно і в 4 рази перевищує продаж
квитків на концерти. Річний оборот в книжковій індустрії перевищує 700
мільйонів канадських доларів в рік. З 1981 року книжкова галузь Квебеку регулюється таким
чудовим (НАМ БИ ТАКЕ ХОЧ ТРОШКИ) законопроектом 51. Цей Закон пропонує покупцям
купувати книжки, за винятком підручників, у акредитованих книжкових магазинах,
розташованих в їхньому регіоні і спрямований на збільшення доступності книг у
всій частині Квебеку.
Загалом Квебек
дбає про свою мову, читачів і видавців. Національна асоціація книговидавців (aNel) має окремий
комітет Квебеку, якій опікується міжнародною впізнаваностю та французькою
канадською мовою. Квебек був почесним гостем у Парижі (1999), Гвадалахаре (2003),
liber (2008), Morges (2012), Брюссель (2015) та Женева (2017), в 2020 році
Канада є почесним гостем на престижному Франкфуртському книжковому ярмарку.
Тепер трохи
рефлексій, спільних з Іваном Рябчієм, бо відчуття у нас збігаються.
Книжковий салон у Монреалі – захід дуже родинний. Сюди
сходяться люди всіх вікових категорій – від найменших у візочках до найстарших
(часом також у візках). Усе обладнано для людей з обмеженими можливостями. Є
стенди для тих, хто погано чує і погано бачить. Словом, зроблено з любов’ю до людей – зрештою, як
і все тут, у Квебеку. Коли ти виходиш з Салону (ну , наприклад, палити або
їсти), то на руці тобі ставлять печатку і при поверненні просто світять
ультрафіолетом. Там такі символи різні проявляються. Звісно, що всі квитки тут
зі штрих-кодами і все це фіксується.
Тут є місцеві видавничі гіганти (Lemeac, наприклад), а є і
нішеві видавництва (спеціалізуються, скажімо, на драматургії, на
ЛГБТ-літературі, на тревелогах), що почуваються дуже непогано. Багато державних
стипендій і різноманітних форм підтримки. Бути письменником або перекладачем у
Квебеку – комфортно і вигідно.
Від Паризького Монреальський салон відрізняється тим, що
стендів інших країн тут майже немає. Я бачив тільки швейцарський стенд. А от
французьких видавців – повно. Однак наголос навіть на французьких стендах роблять
все ж на місцеву літературу. Бернар Вербер – французька книжкова зірка – тут
стоїть на одному рівні зі, скажімо, почесним громадянином Монреалю, канадцем за
паспортом і членом Французької Академії Дані Лаферрьєром. Салон у Монреалі –
місце дуже демократичне. Тут авторів люблять за творчість, а не за «зірку у
лобі». Це помітно відразу. Хай якою б зіркою не був автор – черга вишикується
тільки тоді, коли йдеться про дійсно цікаву книжку.
Нещодавній дозвіл на вживання маріхуани в Канаді відбився
і на Салоні. Чи не кожний місцевий видавець пропонує книжку про канабіс. Дуже
багато книжок про сексуальне виховання дітей – причому будь-якого віку. Чимало
книжок про трансгендерів. Ціле море драматургії. Кілька окремих цікавих
поетичних стендів (у Квебеку проходить один з найбільших у світі міжнародних
поетичних фестивалів – у містечку Труа-Рів’єр, що порівняно недалеко від Старої
Столиці – так називають тут Монреаль). Словом, є що дивитися.
І є чому вчитись. В першу чергу – це
повазі і неймовірно душевному відношенню до власне французької мові і авторів
«кебекуа» (так правильно звучить все, що пов’язано з КВЕБЕКОМ). Мої канадські
видавці просто носили мене на руках від радості, коли побачили чергову книжку квебекського
автора ЛАРРІ ТРАМБЛЕ «Помаранчевий сад», яку я тільки от-от видала і привезла
автору і видавцю прямо в Монреаль.
Загалом домовлятись за зустрічі на Салоні досить просто і приємно – можна прямо
на стенді зустрічатись, а можна і в спеціальному залі для переговорів на
другому поверсі (він чимось нагадує агентський зал у ФРАНКФУРТІ, але більш
затишний та комфортний, з кавою, водичкою і печеньками – адже в Квебеку дбають
про комфорт всіх без винятку й саме тому тут нема ‘європейської’ економії на
тепло. Бо тепло має бути всюди: в автобусі, в метро, магазинах, кафе і звісно
ж - оселях. Часто контрасти просто
шкалять – на вулиці -10, а в метро люди в футболках. До речі транспорт тут
працює за розкладом чітко й саме тому ти можеш вискочити за 3 хвилини з оселі і
добігти до теплого автобуса. Розказують, що це тут норма і нікого не дивує.
Люди в Канаді працюють дуже багато. Всі. І це не дивує нікого. А ще канадці
дуже прості і доброзичливі. Не знаю що на них так впливає.. Може ліса і дерева.
Може сувора зима.
З результатів на сьогодні. Гора книжок і пропозицій. З трьома
авторам я визначилась і навіть особисто зустрілась, чим неймовірно здивувала
канадських авторів. Ну далеко ми дуже – це таки да. Вони навіть почали вчити
українські слова, що мене неймовірно втішило. І дуже хотіли, щоб я от раптом
французькою заговорила…Нажаль, в мене мова жестів та емоцій, але зі мною завжди
були мої вірні лицарі-перекладачі Ростислав Нємцев та Іван Рябчій.
А коли один з найбільших квебекських видавців прочитав
мій Back-list перекладів за 5 років, то
я отримала дуже привабливу пропозицію – хто ваші українські автори, дайте
каталог, нам цікаво. «У вас гарний смак» - я це вже почула в Монреалі. І була
дуже втішена. Здається, рухаюсь я правильним напрямком. Ще одне, що відмічали всі
видавці і просили, щоб нові книжки оформлював саме цей дизайнер (Вадим Карасєв,
з яким «Видавництво Анетти Антоненко» співпрацює вже ДРУГИЙ рік) – українські
обкладинки перекладів виглядають привабливіше і відчувається стиль.
Була в мене ще одна місія в цій подорожі. На Книжковому
Арсеналі 2019 заплановано дуже багато цікавих подій, і зараз спільними
зусиллями Посольства Канади в Україні, Посольства Франції в Україні, Книжковим
Арсеналом розробляється окрема програма для делегації канадських авторів. «Моїх»
авторів там буде чимало. От і вела я попередні переговори про їх приїзд.
Очікуйте і нових канадських авторів, і нових книжок до Арсеналу. Працюємо над
цим всією командою видавництва.
Отак коротко про Монреальский книжковий Салон і Квебек,
яких я залишила з трохи сумним настроєм. Бо явно не хотілось летіти.
НІЧОГО. Є стимул повернутися скоро знову і знову.
КАНАДА ДІЙСНО ВАБИТЬ та ЗАЧАРОВУЄ…
Більше фото https://anetta-publishers.com/galleries/82